— Можливо, — додала вона, — він має на увазі Альберта або самого себе, вважаючи, що їх скривдили, сприймаючи за божевільних: адже вони-то вважають себе єдиними розумними людьми на світі. Але чи варто дошукуватися змісту в словах божевільного? Знаєте, цей Зденко займає вашу уяву набагато більше, ніж він того заслуговує.
— У всіх країнах існує народне повір'я, — відповіла Консуело, — що божевільні бувають обдаровані вищою прозорливістю, недоступною холодному, позитивному розуму. Я вправі мати забобони мого стану й не можу повірити, щоб він говорив ці незрозумілі для нас слова випадково.
— Спробуємо запитати капелана, — сказала Амалія. — Він великий знавець усяких місцевих народних висловів, стародавніх і нинішніх. Може, він пояснить нам і це.
І, відразу підбігши до священика, вона попросила його пояснити фразу Зденка.
Ці незрозумілі слова ніби громом уразили капелана.
— Боже милостивий! — вигукнув він, бліднучи. — Де ваша ясновельможність могли почути таке богохульство?
— Якщо це й богохульство, то я не розумію його, — сміючись, відповіла Амалія, — ось чому чекаю вашого перекладу.
— Дослівно, правильною німецькою мовою, це саме те, що ви зволили зараз сказати, баронесо: «Скривджений нехай поклониться тобі!» Але якщо ви хочете знати, що значить ця фраза у вустах того ідолопоклонника, який її вимовив, вона значить… я ледь зважуюся навіть вимовити: «Нехай буде диявол із тобою!»
— Або попросту: «Іди до диявола!» — заливаючись іще дужче сміхом, підхопила Амалія. — Нема чого казати, — продовжувала вона, — дуже люб'язно! От на що можна нарватися, мила Ніно, ведучи розмови з божевільними! Ви не очікували, що Зденко зі своєю привітною посмішкою й веселими гримасами здатний піднести вам настільки малочемне побажання?
— Зденко! — вигукнув капелан. — Так це, виходить, висловлювання цього жалюгідного ідіота? Ну, хвала Богові, а я, зізнатися, тремтів, боячись, чи не інший хто… І зовсім дарма… Це могло вийти тільки з голови Зденка, начиненої мерзенностями стародавньої єресі. Звідки тільки черпає він усі ці забуті тепер, нікому не відомі речі? Лише нечиста сила може вселяти йому таке.
— Та це ж просто дуже кепська лайка, що є в обігу простого люду всіх національностей, — заперечила Амалія, — і католики в цьому разі не становлять винятку.
— Ви помиляєтеся, баронесо, — сказав капелан, — у вустах божевільного це зовсім не проклін. Навпаки: це данина поваги, благословення — от що злочинно! Ця мерзенність іде від лолардів[132], огидної секти, що породила, у свою чергу, секту вальденсів[133], од якої виникли гусити…
— А від них виникла ще безліч інших сект, — додала Амалія, напускаючи на себе серйозність, щоб познущатися над добрим священиком. — Але поясніть же нам, пане капелане, — вела вона далі, — яким чином, посилаючи ближнього до диявола, можна зробити йому люб'язність?
— Бачите, за вченням лолардів сатана не був ворогом роду людського, а навпаки, був його покровителем і заступником. Вони зображували його жертвою несправедливості й заздрості. За їхніми віруваннями, архангел Михаїл та інші небесні володарі, що скинули сатану в безодню, були істинними демонами, а Вельзевул, Люцифер[134], Астарот[135], Астарта[136] й інші виплодки пекла — це сама невинність і світло. Лоларди вірили, що могутність Михаїла і його славного воїнства незабаром скінчиться й що сатана зі своїми проклятими поплічниками буде відновлений у своїх правах і повернений назад на небо. Словом, у них був справжній нечестивий культ сатани, і при зустрічі вони вітали один одного цією фразою: «Скривджений нехай поклониться тобі!», тобто: «Той, якого знехтували й несправедливо засудили, нехай сприяє й допомагає тобі».
— Отже, — захлинаючись од сміху, мовила Амалія, — тепер моя дорога Ніна перебуває під чудесним заступництвом, і я не здивуюсь, якщо нам незабаром доведеться вдатися до заклинань, аби знищити в ній дію чарів Зденка.
Жарт цей трохи збентежив Консуело. Вона була не така вже впевнена, що диявол — плід уяви, а пекло — поетична байка. Можливо, обурення та страх капелана справили б на неї більше враження, якби той, виведений із себе голосним реготом Амалїї, не був у цю хвилину такий смішний.
Консуело була до того схвильована і стурбована марновірством одних і безвір'ям інших, що цього вечора насилу могла прочитати належні молитви. У вірування її дитячих літ укралися сумніви. Досі вона ставилася до релігії без критики, тепер же її стривожений розум уже не задовольнявся самими релігійними догматами, а прагнув осягти їхній зміст.
132
133
134
135