Пропозиція ця хоча й збудила цікавість молодої артистки, одначе змусила її здригнутися. Жахлива печера будила в ній такі спогади, що вона не могла без тремтіння подумати про це, а думка, що вона може знов опинитися там наодинці з Альбертом, незважаючи на всю довіру до нього, була їй болісна. Він одразу помітив це.
— Я бачу, вас відштовхує сама думка про це паломництво, хоча ви й обіцяли мені вирушити туди зі мною, — сказав він. — Не будемо більше говорити про це. Вірний своїй обітниці, я не піду до свого притулку без вас.
— Ви, Альберте, нагадали мені про мою обітницю, — сказала вона, — і я дотримаюсь її, як тільки ви цього зажадаєте. Але, милий мій лікарю, ви все-таки не маєте забувати, що мої сили ще недостатньо зміцніли. Чи не можете ви показати мені тут ці цікаві твори й дати мені послухати чудового артиста, що грає на скрипці набагато краще, ніж я співаю?
— Ви смієтеся з мене, дорога сестро! Але однаково — ви почуєте мене тільки в моїй печері. Саме там я спробував змусити цей інструмент говорити так, як підказувало мені серце; до того я нічого не тямив у ньому, незважаючи на багаторічні заняття з блискучим, але поверховим професором, якому батько платив великі гроші. Саме там я осягнув, що таке музика, осягнув також, яким святотатським знущанням замінює її більшість людей. А я, зізнаюся, не був би в змозі витягти зі скрипки жодного звуку інакше, як розпростершись подумки перед Богом. Навіть якби я бачив, що ви, байдуже стоячи поруч зі мною, уважно прислухаєтеся лише до форми виконуваних мною речей, прагнучи із цікавості визначити ступінь мого таланту, то я, напевно, грав би так погано, що, мабуть, ви не змогли б і слухати. Відтоді як я трохи опанував цей інструмент, який присвятив звеличенню Господа й жаркій молитві, я ніколи не торкався до нього інакше, як переносячись в ідеальний світ і підкоряючись натхненню, яке ні викликати, ні втримати мені не до снаги. А коли в мене немає цього натхнення, зажадайте, щоб я виконав найпростішу музичну фразу, і я знаю, що, при всьому бажанні догодити вам, пам'ять зрадить мене, а пальці будуть невпевнені, як у дитини, що бере перші ноти.
— Я здатна зрозуміти ваше ставлення до музики, — відповіла розчулена Консуело, уважно вислухавши його, — і сподіваюся, що зможу приєднатися до вашої молитви з душею настільки зосередженою та побожною, що присутність моя не розхолодить вашого натхнення. Ах, дорогий Альберте, чому мій учитель Порпора не чує того, що ви говорите про святе мистецтво! Він став би перед вами на коліна! Але навіть цей великий артист менш суворий, аніж ви: він уважає, що співак і віртуоз мають черпати натхнення в симпатії й захваті своїх слухачів.
— Можливо, Порпора, хоч що б він говорив, поєднує в музиці релігійне почуття з людською думкою. Може, він ставиться до духовної музики як католик. Якби я став на його точку зору, я міркував би, як він. Якби я розділяв віру й симпатії з народом, який сповідує спільну зі мною релігію, я теж шукав би в близькості цих душ, перейнятих спільним зі мною релігійним почуттям, те натхнення, яке я змушений був дотепер знаходити в самоті, завдяки чому, може, воно й не бувало повним. Якщо коли-небудь, Консуело, мені випаде щастя злити в молитві, як я її розумію серцем, твій божественний голос зі звуками моєї скрипки, тоді, без сумніву, я піднімуся до такої висоти, якої ніколи ще не досягав, і молитва моя буде більш достойна Бога. Не забувай, що досі вірування мої були ненависні всьому оточенню, а ті, кого вони не ображали, знущалися з них. От чому слабке своє обдаровання я приховував од усіх, окрім Бога й бідолашного мого Зденка. Батько мій любить музику й хотів би, щоб моя скрипка, настільки ж священна для мене, як систр[157] елевсинських містерій[158], розважала його. Але, Боже великий, що було б зі мною, якби мені довелося акомпанувати Амалії, яка співає яку-небудь каватину, і що сталося б із моїм батьком, якби я заграв одну зі старовинних гуситських мелодій, які призвели стількох чехів до каторги й страти, або який-небудь із не менш давніх гімнів наших лютеранських предків, — адже він червоніє за своє походження від них! А більш нових творів, Консуело, я не знаю. Зрозуміло, вони існують, і деякі з них чудові. Все, що ви мені розповіли про Генделя й інших великих композиторів, на яких ви виховувались, уявляється мені набагато вищим у багатьох відношеннях, аніж те, чого, в свою чергу, я міг би навчити вас. Але щоб ознайомитись із цією музикою й вивчити її, мені треба було б увійти в новий музичний світ, а туди я міг би зважитися проникнути тільки з вами, щоб ви щедрою рукою вилили на мене ті скарби, яких я так довго не знав або які зневажав.
157
158