Героїні Санд завжди наділені романтичною винятковістю — духовно-емоційною, інтелектуальною, творчою, моральною, фізичною. Перші героїні, Індіана та Валентина, не інтелектуалки. Їх винятковість полягає в площині духовної обдарованості, духовної краси. Саме це й провокує неминучість конфлікту особистості з оточенням, позбавленим «внутрішньої шляхетності».
В «Індіані» конфлікт визначений як емоційний протест героїні проти сімейного деспотизму. Полковник Дельмар, колишній наполеонівський офіцер, груба та примітивна людина, «взяв собі жінку, як взяв би в дім економку». Індіана ж «не любила свого чоловіка, тому що її примушували його любити». Саме визначення трагедії шлюбу для французької літератури цього часу досить традиційне (Стендаль, Бальзак, Меріме), але цікавим в романі починаючої письменниці є психологічне мотивування драми героїні. Ж. Санд створює різні чоловічі типи: Дельмар, Раймон де Рам'єр, Ральф Браун — чоловік, спокусник, друг. Кожний з персонажів має свою неповторну характерність, але в романі цій неповторності дається соціальне й психологічне пояснення. Дельмар, найстарший з трьох, сформувався за часів Імперії і, за висловом літературознавця, є «живе, індивідуалізоване втілення наполеонівського кодексу законів»[5]. Раймон, схильний до політичної кар'єри, — творіння Реставрації, коли «з хартією Людовіка XVIII сталось те ж, що з Євангелієм Ісуса Христа: вона стала текстом, яким користувались краснобаї для вправ у красномовності».[6]
Ральф, як і Індіана, наділений романтичною винятковістю. Нею вони «дистанційовані» від оточення, реставраційного середовища. Вони не французи, зростали далеко від Парижа, на екзотичному острові. Їх підкреслена позитивність має відтінок руссоїстської «природної людини».
Сенс в тому, що Ж. Санд в романі відбиває не тільки принизливе становище жінки в шлюбі, але й показує драматизм адюльтеру як соціальну проблему. Ізольованість жінки від широкого суспільного життя, її підкореність спочатку батькові, потім чоловікові звужують її горизонт, роблять короткозорою та беззахисною перед посяганнями галантного солодколюбця. Індіана тільки в фіналі, наблизившись до межі самогубства, змогла оцінити безкорисну мовчазну відданість Ральфа. В цьому романі драматизм подолано ідилією: Індіана і Ральф знаходять щастя на лоні природи острова Бурбон. Але показово, що ідилія може бути втілена лише далеко від суспільства. Єдиний, але вагомий штрих, що уточнює ідеал Ж. Санд: герої витрачають свої кошти на те, щоб дарувати свободу чорним рабам, викуповуючи їх з неволі.
Серед ранніх творів Ж. Санд «Індіана» здається найбільш оптимістичною. Головні герої щасливо уникли загибелі, знайшли сенс буття, кохання й спокій. У наступних романах концентрація трагізму збільшується. Розв'язкою драматичних перипетій стане самогубство як знак безнадії та безпорадності. Валентині вже буде недоступною руссоїстська ідилія, і її романтичний бунт проти духовної бідності буржуазно-аристократичного суспільства Реставрації закінчиться добровільною смертю. Самогубством завершується і життєвий шлях Жака, який розчарувався і в суспільному, і в особистому житті.
Найбільш вагомим романом стала «Лелія». Сама Жорж Санд визнавала, що вклала в цей твір «саму себе більше, ніж в будь-яку книгу». Та часткова нейтралізація трагізму, яка відчувається в попередніх романах, тут повністю знята. Тут вирує трагічне світосприйняття. «Лелія» — не книга, це крик скорботи», — пише Жорж Санд про свій твір.
Уперше в центрі роману Санд героїня, чий інтелект здатний охопити всеосяжні проблеми буття в найширшому розумінні. Письменниця обирає іншу стильову стратегію, ніж в попередніх романах. Польський поет Юліуш Словацький назвав «Лелію» «байронічною поемою в прозі». Якщо романтичні героїні Індіана та Валентина протиставлені середовищу все ж за своїм масштабом можуть бути порівняні з іншими персонажами, бодай і з моральною перевагою, то Лелія ж принципово незрівнянна, її інтелект, її мораль, розуміння світу набагато випередили свій час. Це своєрідна «сповідь дочки віку», яка болісно вдивляється в сучасність, в минуле й не бачить майбутнього.
Сенс життя, любов, релігія, доля людства, зокрема жінки, останні можливості людського знання про себе і світ — усі ці питання стають «проклятими» для скептичної, втратившої віру та надію «дочки віку». Ствердження кінця історії, вичерпаності творчих можливостей людства, прокляття світові — це нове, майже шокуюче в жіночому світосприйнятті, що ніколи не було і надалі не буде характерним для жоржсандівських героїнь. Вихід для Лелії відкривається лише в смерті.
5
6
Йдеться про «Конституційну хартію» 1814 р., в якій де-юре ліквідовані станові привілеї та розширені громадські права, але фактично ці права поширювались лише на забезпечені верстви населення — Див.: История Франции. — В 3-х т. — Т. 2, М., 1973.