— Ні, пане, ні! — мовила вона. — Дозвольте не наслідувати вас! Нам це зовсім не личить.
— Дивні ви музиканти! — вигукнув Мейєр, сміючись з відвертою безтурботністю. — Музиканти — і непитущі! Перших таких зустрічаю!
— А ви, пане, також музикант? — звернувся до нього Йосиф. — Ручаюся, що так! Чорт мене забери, якщо ви не капельмейстер при дворі якого-небудь саксонського принца!
— Можливо, — відповів, посміхаючись, Мейєр. — Ось чому, діти мої, я й почуваю до вас симпатію.
— Якщо ви, пане, великий музикант, то відмінність між вашим талантом і талантом бідних вуличних співаків занадто велика, щоб вони могли зацікавити вас, — заперечила Консуело.
— Серед бідних вуличних співаків зустрічається більше талантів, аніж гадають, — сказав на це Мейєр, — і багато є великих музикантів, навіть капельмейстерів найперших володарів світу, які почали з того, що виспівували на вулицях. А коли я вам скажу, що не далі як сьогодні вранці, між дев'ятою й десятою годинами, я чув два чарівні голоси, що виспівували на лівому березі Влтави гарний італійський дует під прекрасний і дуже вмілий акомпанемент на скрипці? І трапилося це в той час, коли я снідав із друзями на пагорбі. Коли ж із гори почали спускатися музиканти, що зачарували мене, я вражений був, побачивши двох бідних дітей, одного вдягненого маленьким селянином, іншого… дуже милого, простого, але досить непоказного на вигляд… Не конфузьтеся й не дивуйтеся, друзі мої, моїм добрим почуттям і випиймо за муз, наших спільних і божественних покровительок.
— Пане маестро! — радісно вигукнув зовсім скорений Йосиф. — Хочу випити за ваше здоров'я. О! Я впевнений, ви справжній музикант, позаяк ви прийшли в захват од таланту… мого друга, синьйора Бертоні.
— Ні, ви більше не питимете! — сказала виведена з терпіння Консуело, вириваючи в нього з рук склянку. — І я також, — додала вона, перекидаючи свою, — ми живемо тільки нашими голосами, пане професоре, а вино псує голос; ви маєте, значить, заохочувати в нас тверезість, а не споювати нас.
— Ну що ж, ви міркуєте розсудливо, — сказав Мейєр, ставлячи на середину столу графин, який він дотепер ховав за спиною. — Так, будемо берегти голос. Відмінно сказано! Ви розсудливі не по літах, друже Бертоні, і я радий, що, випробувавши вас, переконався у вашій високій моральності. Ви далеко підете! Про це говорить і ваша розсудливість і ваш талант. Так, ви далеко підете, і я хочу мати честь і заслугу сприяти цьому.
Тут удаваний професор, не церемонячись, надзвичайно щирим і добрим тоном запропонував відвезти їх із собою до Дрездена, обіцяючи там домогтися в знаменитого Ґассе згоди давати їм уроки, а також здобути для них особливе протегування польської королеви, курфюрстини саксонської.
Принцеса ця, дружина Августа III, короля Польщі, була, як ми вже знаємо, ученицею Порпори. Це ж бо суперництво між Порпорою та Sassone[191] через благовоління володарки-дилетант-ки й було первісною причиною їхньої глибокої ворожнечі. Якби навіть Консуело була схильна шукати щастя в Північній Німеччині, то й тоді вона не вибрала б для свого дебюту той двір, де їй довелося б зіткнутися зі школою й партією, що взяла гору над її вчителем. Достатньо говорив їй про це Порпора в хвилини образи й гіркоти, щоб вона, будучи в курсі справи, могла піддатися спокусі послухатися порад професора Мейєра.
Зовсім інакше був налаштований Йосиф. Одурманений випитим за вечерею вином, він уявив, що зустрів могутнього покровителя й вершителя своєї долі. Йому не спадало на думку покинути Консуело й піти за новим другом, але, трохи напідпитку, він мріяв коли-небудь знову зустрітися з ним. Він вірив у доброзичливість Мейєра й гаряче дякував йому. Сп'янілий із радості, він схопив скрипку й препогано заграв на ній. Це, одначе, не зашкодило Мейєру галасливо аплодувати юнакові, — чи тому, що він не хотів скривдити його, сказавши, що той фальшивить, чи тому, думалося Консуело, що сам був посереднім музикантом. Його щира омана щодо статі Консуело, чий спів він чув, говорила про те, що він не був викладачем із дуже розвиненим слухом, позаяк можна було його провести, немов якого-небудь сільського музиканта, що грає на серпенті[192], або вчителя-сурмача.
192