Чоловік розумний, обдарований красномовством і витонченим стилем, він дав собі слово — і давав його все життя — написати книгу про права, пільги й привілеї свого капітулу. Оточений запиленими фоліантами, яких він жодного разу не розкрив, він своєї книги не написав, не писав її й тепер, та й узагалі йому не судилося коли-небудь її написати. Два секретарі, запрошені ним за рахунок капітулу, займалися тим, що обприскували його особу парфумами й готували йому трапези. Про горезвісну книгу багато було розмов; її очікували, на силі її аргументів будували тисячі повітряних замків, мріючи про славу, помсту й золото. Ця неіснуюча книга вже створила своєму авторові репутацію людини освіченої, завзятої в праці та красномовної, чому він зовсім не поспішав надати докази. І відбувалося це не тому, що він був нездатний виправдати високу думку своїх співбратів, а тому, що життя коротке, а за обідами й вечерями засиджуєшся довго, приводити себе в порядок також необхідно, ну й doice far niente[213] таке чудове. Потім у нашого каноніка були дві безневинні, але невтоленні пристрасті: він обожнював садівництво й музику. Де ж було йому при такій кількості справ і занять знайти час для написання книги? Нарешті, так приємно говорити про книгу, яку не пишеш, і, навпаки, так неприємно чути розмови про працю, що вже написана.
Бенефіція його святої особи являла собою досить дохідний маєток, приписаний до колишнього монастиря, де канонік проводив вісім-дев'ять місяців на рік, займаючись розведенням квітів і догоджанням своїй утробі. Житло було великим і романтичним. Канонік обставив його не тільки комфортабельно, але навіть розкішно. Даючи змогу повільно руйнуватися корпусу, де жили колись ченці, він дбайливо підтримував і зі смаком прикрашав ту частину будинку, що найбільше відповідала його сибаритським звичкам. Завдяки новим переробкам давній монастир перетворив на справжній маленький замок, де благочестивий отець вів життя поміщика. Він був найприємнішою духовною особою: поблажливий, дотепний, коли це було потрібно, ортодоксальний і красномовний з людьми свого стану, ввічливий, веселий у світському товаристві, люб'язний, привітний і щедрий з артистами. Служники каноніка, ділячи з ним гарне життя, що він його вмів собі створити, допомагали йому щосили. Економка була трохи сварлива, але варила таке смачне варення, вміла так зберігати фрукти, що він терпів її поганий характер і спокійно витримував бурі, кажучи собі при цьому, що людина мусить миритись із чужими вадами, але не може обійтися без прекрасного десерту й чудової кави.