— Ви дивитеся на пана Гольцбауера, — сказала вона. — Ви його знаєте?
— Я його не знаю й не підозрювала, що дивлюся на нього, — відповіла дівчина.
— Він стоїть праворуч од столу, — сказала «посланниця». — Тепер він директор придворного театру, а дружина його — примадонна того ж театру. Він зловживає своїм становищем, пригощаючи двір і віденців своїми операми, які, між нами кажучи, нікуди не годяться, — додала Вільгельміна зовсім тихо. — Хочете, я вас із ним познайомлю? Він дуже милий чоловік.
— Тисячу разів дякую вам, синьйоро, — відповіла Консуело, — але я занадто мало значу тут, аби бути відрекомендованою такій особі, й заздалегідь упевнена, що він не запросить мене до свого театру.
— Чому ж, люба моя? Хіба ваш дивовижний голос, який не має рівного в Італії, постраждав од перебування в Чехії? Адже кажуть, що ви весь час жили в Чехії, найхолоднішій і найпечальнішій краші на світі. Це дуже шкідливо для легенів, і я не здивуюсь, якщо ви на собі відчули наслідки такого клімату. Але це не лихо, голос до вас повернеться на нашому чудовому венеціанському сонці.
Вільгельміна щось дуже поспішала визначити стан голосу Консуело, але дівчина втрималася від спростування її думки, тим більше що співбесідниця, поставивши запитання, сама ж на нього відповіла. Консуело анітрошки не зачепило великодушне припущення «посланниці», — вона мучилася тим, що може викликати ворожість Гольцбауера за трохи різку та відверту оцінку його музичних творів, яка вирвалася в неї тоді за сніданком у кюре. Придворний маестро неодмінно, звичайно, помститься їй, розповівши, у якому товаристві й за яких обставин він її зустрів, і Консуело боялась, як би ця розповідь, дійшовши до вух Порпори, не настроїла вчителя проти неї, а головне — проти бідолашного Йосифа.
Усе сталось інакше: Гольцбауер не заїкнувся про пригоду з причини, про яку буде сказано згодом, і не тільки не виявив якої-небудь ворожості до Консуело, але підійшов до неї й подивився на неї лукавим поглядом, у якому проступала тільки доброзичливість. Консуело удала, начебто не розуміє цього погляду. Вона боялась, аби він не подумав, що вона просить його зберегти таємницю, і була настільки горда, що спокійно йшла назустріч усім наслідкам їхнього знайомства, хоч які б вони були.
Її відволікло від цієї події обличчя старого із суворим і зарозумілим виразом, що, одначе, посилено прагнув зав'язати розмову з Порпорою, але той, вірний своєму кепському характеру, заледве відповідав, щохвилини пориваючись позбутися співрозмовника під яким-небудь приводом.
— Це прославлений маестро Буонончіні[223], — пояснила Вільгельміна, що була не від того, аби перелічити Консуело всіх знаменитостей, які прикрашали її вітальню. — Він щойно повернувся з Парижа, де в присутності короля виконував партію віолончелі в мотеті[224] власного твору. Як вам відомо, він довго гримів у Лондоні й після упертої боротьби з Генделем[225], театр проти театру, зрештою здобув над ним перемогу в опері.
— Не говоріть так, синьйоро, — із жвавістю вигукнув Порпора, що тільки-но відкараскався від Буонончіні й, підійшовши до двох жінок, чув останні слова Вільгельміни. — Не вимовляйте такого богохульства! Ніхто не переміг Генделя, ніхто не переможе його! Я знаю мого Генделя, а ви ще не знаєте його. Він перший серед нас, і я зізнаюся в цьому, хоча в дні безумної юності я теж мав сміливість боротися з ним. Я був переможений; так і мало статися, це справедливо. Буонончіні, більш щасливий, аніж я, але не більш скромний і не більш майстерний, восторжествував в очах дурнів і завдяки вухам варварів. Не вірте ж тим, хто вам говорить про цей тріумф. Він навіки зробить мого побратима Буонончіні предметом глузувань, і Англія коли-небудь червонітиме за те, що віддала перевагу його операм над операми такого генія, такого гіганта, як Гендель. Мода, fashion, — як там говорять, поганий смак, вдале місце розташування театру, знайомства в театральному світі, інтриги і більш за все талант чудових співаків, які виконували його твори, — ось що, вочевидь, створило йому видимість удачі. Зате в духовній музиці Гендель здобув над ним колосальну перемогу… Що ж до пана Буонончіні, його я не ставлю високо. Не люблю я пройдисвітів і відверто говорю, що успіх своєї опери він так само «законно» украв, як і успіх своєї кантати.
223
224
225