— Я ніколи не говорила з жодною коронованою особою, — спокійно відповіла Консуело, не вловлюючи в словах Гольцбауера злого глузування, — і її величність не зробила мені цього благодіяння: задаючи мені запитання, імператриця, здавалося, позбавила мене честі відповідати їй, може для того, щоб позбавити мене хвилювання.
— А тобі, очевидно, хотілося побалакати з імператрицею? — глумливо кинув Порпора.
— Ні, мені цього не хотілося, — наївно відповіла Консуело.
— Очевидно, у синьйори більше безтурботності, ніж честолюбства, — зауважив Рейтер із крижаним презирством.
— Маестро Рейтер, — довірливо й наївно звернулася до нього Консуело, — вам, може, не сподобалось, як я проспівала вашу ораторію?
Рейтер зізнався, що ніколи ніхто краще не виконував її навіть за царювання «найяснішого й незабутнього Карла VI».
— У такому разі, — сказала Консуело, — не дорікайте мені за безтурботність. Моє честолюбство в тому, щоб догоджати своїм учителям, у тому, щоб добре виконувати свою справу. Яке ж іще честолюбство може бути в мене? Усяке інше було б і смішним і недоречним з мого боку.
— Ви занадто скромні, синьйоро, — заперечив Гольцбауер, — немає межі прагненням людини, що володіє таким талантом, як ваш.
— Приймаю ваші слова за вишуканий комплімент, — відповіла Консуело, — але я повірю, що трохи догодила вам, тільки в той день, коли ви запросите мене на імператорську сцену.
Гольцбауер, незважаючи на свою обережність, заскочений зненацька, закашлявся, щоб мати можливість не відповідати, і вийшов із становища, люб'язно й шанобливо схиливши голову. Потім, повертаючись до попередньої розмови, сказав:
— Ви справді маєте надзвичайний спокій і безкорисливість. Дотепер ви навіть не глянули на браслет, подарований вам її величністю!
— Ах, правда! — погодилася Консуело, виймаючи браслет із кишені й передаючи його сусідам, яким було цікаво роздивитися й оцінити його.
«Буде на що купити дрова для вчителя, якщо цю зиму не одержу ангажементу, — подумала Консуело, — найнезначніша допомога була б нам набагато потрібніша, ніж всякі прикраси і дрібнички».
— Її величність божественно прекрасна! — мовив Рейтер, із розчуленням зітхаючи та скоса суворо поглядаючи на Консуело.
— Так, вона мені видалася дуже красивою, — відповіла дівчина, зовсім не розуміючи, чому Порпора штовхає її ліктем.
— Видалася! — повторив Рейтер. — Важко ж вам догодити!
— Але я ледве встигла її роздивитися. Вона пройшла так швидко.
— А її сліпучий розум, а геніальність, яка виявляється в кожному слові, що злітає з її вуст!
— Але я не встигла розчути її: вона говорила так мало.
— Ну, синьйоро, ви, значить, зі сталі або з алмазу! Вже не знаю, що потрібно для того, аби схвилювати вас.
— Я була дуже схвильована, виконуючи партію вашої Юдіфі, — відповіла Консуело, що вміла часом бути лукавою й починала розуміти, як недоброзичливо ставляться до неї віденські музиканти.
— Ця дівчина, при всій своїй наївності, зовсім не дурна, — пошепки сказав Гольцбауер маестро Рейтеру.
— Школа Порпори, — відповів той, — презирство й глузування.
— Якщо не вжити заходів, то стародавній речитатив і витриманий стиль osservato[246] заполонять нас іще дужче, — вів далі Гольцбауер, — але будьте певні, у мене є засоби завадити цьому «порпоріанству» підвищити голос.
Коли всі встали з-за столу, Кафаріелло сказав на вухо Консуело:
— Бачиш, дитя моє, всі ці люди — справжні мерзотники. Тобі важко буде тут що-небудь зробити. Вони всі проти тебе, а якби тільки посміли, то були б і проти мене.
— Що ж ми їм зробили? — запитала з подивом Консуело.
— Ми — учні найвизначнішого вчителя співу. Вони і їхні ставленики — наші природні вороги. Вони підбурять проти тебе Марію-Терезію, і все, що ти говорила, буде їй передане зі злісними додаваннями. Їй буде повідомлено, що ти не визнаєш її красунею, а подарунок її вважаєш мізерним. Я добре знаю всі їхні підступи. Одначе кріпись! Я захищатиму тебе від усіх і всупереч усім і гадаю, що думка Кафаріелло в музичному світі варта, звичайно, думки Марїї-Терезїї.
«Я потрапила в досить кепське становище: з одного боку — злість, з іншого боку — безрозсудність, — подумала, ідучи, Консуело. — О Порпоро! — подумки вигукнула вона. — Я зроблю все можливе, щоб повернутися на сцену. О Альберте, я сподіваюся, що мені це не вдасться!»