— Як, маестро? — звернулася вона до Порпори, подаючи йому каву. — Ти збираєшся вигнати бідолашного хлопчика, працьовитого й сумлінного, тільки за те, що йому вперше у житті вдалося проспівати не сфальшививши?
— Говорю тобі, що цей хлопчина інтриган і нахабний брехун. Його підіслав до мене який-небудь недруг, аби вивідати мої ще не видані твори та привласнити їх собі раніше, ніж вони побачать світ. Ручаюся, що цей шахрай знає вже напам'ять мою нову оперу й за моєю спиною переписує мої рукописи. Скільки разів зраджували мене таким чином! Скільки своїх задумів знаходив я в гарних операх, що захоплювали всю Венецію, у той час як на моїх публіка позіхала, кажучи: «Цей старий пустомеля Порпора пригощає нас новинками, затяганими на всіх перехрестях». І от дурило себе видав: сьогодні вранці він проспівав уривок, що може виходити тільки від пана Ґассе і який я добре запам'ятав. Я запишу його і з помсти вміщу до своєї нової опери, щоб відплатити Ґассе за жарти, які він не раз проробляв зі мною.
— Бережіться, маестро, фраза ця, можливо, вже надрукована. Ви ж не знаєте напам'ять усіх сучасних творів.
— Але я чув їх і говорю тобі, що ця фраза занадто видатна, я не міг не звернути на неї уваги.
— У такому разі, маестро, дякую вам. Пишаюся похвалою: фраза ця моя!
Консуело брехала: музична фраза, про яку йшлося, тільки цього ранку народилася в голові Гайдна, але Консуело змовилася з ним і вже встигла вивчити мелодію напам'ять, аби не пошитися в дурні перед недовірливим, допитливим учителем. Порпора не забув попросити її проспівати злощасну фразу. Консуело негайно ж виконала її й заявила, що напередодні, бажаючи догодити Метастазіо, спробувала покласти на музику перші строфи його гарної пасторалі:
— Багато разів повторювала я свою першу фразу, — додала вона, — коли почула, як маестро Беппо, немов справжня канарка, виспівує в передпокої цю саму фразу так і сяк. Це вивело мене з терпіння, і я попросила його замовкнути. Але через годину він знову заходився повторювати мою мелодію на сходах у такому перекрученому вигляді, що відбив у мене всяку охоту продовжувати свою творчість.
— А чому він так добре співає її сьогодні? Що ж сталося з ним під час сну?
— Зараз поясню, вчителю: я звернула увагу, що в малого гарний і навіть вірний голос, а співає він фальшиво через вади слуху, розвитку та пам'яті. І ось я, заради забави, зайнялася постановкою його голосу: змусила його співати гами за твоїм методом, аби переконатися, чи буде з нього пуття навіть при слабких музичних здібностях.
— Пуття має бути при будь-яких здібностях! — вигукнув Порпора. — Не існує фальшивих голосів, і ніколи слух, що вправляється…
— Це саме і я думала, — перебила його Консуело, що прагнула якомога швидше прийти до наміченої мети, — так воно й вийшло. Мені вдалося, за допомогою системи твого першого уроку, вселити цьому дурилові те, що за все життя він не міг навіть запідозрити, навчаючись у Рейтера та у всіх цих німців. Після цього я проспівала йому мелодію, і вона вперше дійшла до його слуху по-справжньому. Відразу він сам негайно проспівав її й так здивувався, прийшов у такий захват, що, мабуть, усю ніч потім не заплющив очей. Це стало для нього просто одкровенням. «О, синьйоро! — говорив він мені. — Якби мене так навчали, я, мабуть, зміг би навчитись, як і всякий інший, але зізнаюсь, я ніколи й нічого не в змозі був зрозуміти з того, чого навчали мене в співочій школі Святого Стефана».
— Так він дійсно був у співочій школі?
— Його звідти з ганьбою вигнали; тобі варто тільки запитати про нього в маестро Рейтера, і той тобі скаже, що це шалапут, позбавлений будь-яких музичних здібностей, з якого зовсім нічого не можна зробити.
— Гей, ти, іди-но сюди! — закричав Порпора Йосифу, що проливав за дверима гіркі сльози. — Стань коло мене, я хочу переконатися, чи зрозумів ти вчорашній урок.
Тут лукавий маестро заходився пояснювати Йосифу основи музики багатослівно, педантично й заплутано, — словом, за тим способом, що Порпора іронічно приписував німецьким маестро.
Якби Йосиф, який знав занадто багато, щоб не зрозуміти цих основних начал, незважаючи на всі старання маестро зробити їх неясними, виявив свою тямовитість, усе б пропало. Але юнак був досить хитрий і не потрапив у пастку: він виявив явну тупість, що зрештою заспокоїла вчителя.
256