— Ах, Корилла! Не обличчя Тренка головним чином мене відштовхує. Душа його ще більш огидна! Ти, значить, не знаєш, що в нього серце тигра…
— Це ж бо й запаморочило мені голову! — безсоромно відповіла Корилла. — Вислуховувати компліменти всяких зніжених паскудників — подумаєш, чи й не радість! А от приборкати тигра, поневолити лева, водити його на повідку, змушувати зітхати, плакати, ричати й тремтіти того, чий погляд примушує тікати війська й чий удар шаблі зносить голову бика з такою легкістю, немов це квітка маку, — задоволення більш гостре, ніж усе відчуте мною дотепер! В Андзолето було щось таке: я любила його за злість; але барон зліший. Той був здатен побити свою коханку, а цей спроможний її вбити. О! Я віддаю перевагу другому!
— Бідолашна Корилла! — мовила Консуело, кидаючи на неї погляд, повний жалю.
— Ти жалієш мене за те, що я люблю його, і ти маєш рацію, але в тебе більше підстав заздрити цій любові. А втім, краще відчувати до мене жаль, аніж відбивати в мене Тренка.
— О, будь спокійна! — вигукнула Консуело.
— Signora, si va cominciar![290] — крикнув бутафор біля дверей.
— Починаємо! — прокричав гучний голос на верхньому поверсі, де були гримерні хористок.
— Починаємо! — повторив інший, похмурий і глухий, голос унизу сходів, що вели у глиб театру. І останні склади, передаючись слабкою луною від куліси до куліси, досягли, завмираючи, будки суфлера, що стукнув тричі об підлогу, щоб попередити диригента оркестру; той, у свою чергу, вдарив смичком по пульту, і після хвилини тиші й зосередженості пролунали могутні звуки оркестру, що змусили змовкнути і ложі й партер.
З першого ж акту «Зенобії» Консуело справила те чудове, непереборне враження, що Гайдн пророкував їй напередодні. Найбільші таланти не щодня виступають на сцені з однаковим успіхом. Навіть припустивши, що сили їх ні на хвилину не слабшають, не всі ролі, не всі ситуації однаково сприяють вияву їхніх блискучих здібностей. Уперше Консуело зустрілася з образом, де могла бути сама собою й могла виявити всю чистоту своєї душі, всю силу, ніжність і незіпсованість, не вдаючись до допомоги мистецтва й уважного вивчення ролі, щоб ототожнитися з далекою їй особистістю. Вона могла забути цю жахливу працю, зазнати переживань хвилини, відчути глибокі душевні порухи, не вивчені раніше, а повідомлені їй співчутливо настроєною публікою. У цьому вона переживала настільки ж незбагненне задоволення, яке вже відчула, — щоправда, меншою мірою, — на репетиції, про що вона щиросердно зізналася тоді Йосифу. І тепер не овації публіки сп'янили її радістю, а щастя, що вона зуміла виявити себе, переможна впевненість у тому, що вона досягла досконалості у своєму мистецтві. Дотепер Консуело завжди із занепокоєнням запитувала себе, чи не могла вона при своєму обдарованні краще виконати ту або іншу роль. Цього разу вона відчула, що виявила всю свою міць, і, майже не чуючи захоплених криків юрби, у глибині душі аплодувала самій собі.
Після першого акту вона залишилася за лаштунками, прослухала інтермедію й підбадьорила щирими похвалами Кориллу, яка дійсно була чарівна у своїй ролі. Але після другого акту Консуело відчула, що їй потрібен хвилинний перепочинок, і піднялася до гримерної. Порпора був зайнятий в іншому місці й не пішов за нею, а Йосиф, раптово запрошений завдяки таємному протегуванню імператриці виконувати партію скрипки в оркестрі, зрозуміло, залишився на своєму місці.
Отже, Консуело ввійшла сама до гримерної Корилли, від якої та передала їй ключ, випила склянку води й на хвилину кинулася було на диван. Але раптом спогад про пандура Тренка чомусь стривожив її, і, підбігши до дверей, вона замкнула їх на ключ. Одначе, здавалося, не було ніяких підстав турбуватися про те, що він з'явиться сюди. Перед підняттям завіси він попрямував до зали для глядачів, і Консуело навіть бачила його на балконі серед своїх найбільш захоплених шанувальників. Тренк жагуче любив музику. Він народився й дістав виховання в Італії, говорив італійською мовою так само мелодійно, як справжній італієць, непогано співав і, «якби народився він в інших умовах, міг би зробити кар'єру на сцені», як стверджують його біографи. Який же був жах Консуело, коли, повертаючись до дивана, вона побачила, що нещаслива ширма зарухалася, відкрилась і з-за неї показався проклятий пандур!