— Нудьгувати? Мені? Та нітрошки. Я рухався, нагуляв собі апетит, надивився на тисячу безумств, відпочив од серйозних справ, — ні, ні, я не згаяв часу.
Усі були вкрай здивовані, побачивши в їдальні лише стільці, що стояли навколо порожнього місця. Граф попросив своїх гостей сісти й наказав лакеям подавати.
— От біда! Ваша ясновельможносте, — заявив лакей, якому належало відповідати, — у нас не було нічого достойного запропонувати такому поважному товариству, і ми навіть не накрили на стіл.
— Оце так! — вигукнув господар із награною лютістю і, помовчавши трохи, додав: — Ну, гаразд! Якщо люди відмовляють нам у вечері, волаю до пекла й вимагаю, щоб Плутон надіслав вечерю, гідну моїх гостей!
Сказавши це, він тричі постукав об підлогу, і підлога негайно ковзнула в пазах, розсунулась, а в отворі показалось ароматне полум'я; потім під звуки веселої й химерної музики під ліктями гостей з'явився розкішно сервірований стіл.
— Непогано! — мовив граф, піднявши скатертину і звертаючись до когось. — Одне тільки мене дуже дивує: адже панові Плутону відомо, що в моєму будинку немає навіть води, а тим часом він не прислав жодного графина.
— Графе Ґодіц, — відповів із глибини хрипкий голос, цілком достойний пекла, — вода — велика рідкість у пеклі, тому що всі наші ріки пересохли відтоді, як очі її високості маркграфині запалили пристрастю самі надра землі; проте, якщо ви вимагаєте води, ми пошлемо одну з Данаїд на берег Стіксу[303], може, вона знайде там воду.
— Нехай поквапиться, а головне — дайте їй бочку без пробоїн.
І відразу ж із прекрасної яшмової чаші, що стояла посеред столу, забив фонтан джерельної води, що протягом усієї вечері розсипався снопом діамантів, які загорялися, відбиваючи безліч свічок. Столовий сервіз був шедевром розкоші й несмаку, а вода Стіксу й «пекельна» вечеря стали графові приводом для нескінченної й недотепної гри слів, усяких натяків і нісенітної балаканини, але все прощалося йому заради його наївної легковажності. Смачна ситна вечеря, подана юними сатирами й більш або менш гарненькими німфами, спричинила веселий настрій барона фон Кройца. Однак він не звертав майже ніякої уваги на красивих рабинь господаря бенкету; бідолашні селянки були одночасно покоївками, коханками, хористками й акторками свого пана, він був їхнім викладачем гарних рухів, танців, співу та декламації. Консуело ще в Пассау бачила приклад того, як узагалі він поводився з ними. І, пригадуючи, яку славну долю обіцяв він їй тоді, вона дивувалася шанобливій невимушеності, з якою він обходився з нею тепер, не виявляючи ні подиву, ні сорому за свій колишній промах. Консуело прекрасно знала, що наступного дня, з появою маркграфині, все буде інакше: вона обідатиме з учителем у своїй кімнаті й не вдостоїться честі бути допущеною до столу її високості. Але це анітрошки не бентежило її. Однак вона навіть не підозрювала, що вечеряє з особою незмірно більш високою й особа ця нізащо в світі не побажає вечеряти наступного дня з маркграфинею, — а ця обставина дуже побавила б її в ту хвилину.
Барон фон Кройц, який посміхався досить холодно, бачачи доморослих німф, виявив трохи більше уваги Консуело після того, як, змусивши її перервати мовчання, викликав на розмову про музику. Він був освіченим, майже пристрасним шанувальником цього чудового мистецтва й говорив про нього з великим розумінням, що разом із вечерею, смачними стравами й теплом, що наповнювало кімнати, благотворно подіяло на похмурий настрій Порпори.
— Було б бажано, — сказав маестро баронові, перед тим поштиво похваливши його твори, не називаючи його на ім'я, — щоб король, якого ми постараємося розважити, виявився таким же гарним цінителем, як ви.
— Запевняють, — відповів барон, — що мій король досить досвідчений у цій галузі й істинний аматор мистецтв.
— Чи так це, пане бароне? — запитав маестро, що взагалі не міг не суперечити всім і у всьому. — Я не дуже тішу себе цією надією. Королі — перші у всіх галузях знання, на думку своїх підданих, але часто трапляється, що піддані знають набагато більше, ніж вони.
— У військовій справі, так само як в інженерній і в науках, прусський король розуміється більше за кожного з нас, — гаряче зауважив лейтенант, — а що стосується музики, безсумнівно…
303