Розділ 103
Порпора й Консуело прибули до Праги з настанням темряви. Стояла досить холодна погода. Місяць заливав своїм світлом стародавнє місто, що зберегло релігійний і войовничий дух свого минулого. Наші мандрівники в'їхали через так звану Росторську браму і, проїхавши частину міста, розташовану на правом березі Влтави, благополучно дісталися середини мосту. Тут карету сильно труснуло, і вона відразу зупинилася.
— Господи Ісусе Христе! — вигукнув візник. — От тобі й на! Треба ж було коню впасти перед статуєю! Погана прикмета! Нехай допоможе нам святий Іоанн Непомук!
Консуело, бачачи, що припряжний заплутався в посторонках і машталіру доведеться чимало часу промарудитися над тим, аби підняти його й полагодити збрую — тріснуло кілька ременів, — запропонувала своєму вчителеві вийти з екіпажа, розім'яти ноги й зігрітися. Порпора погодивсь, і Консуело підійшла до поручнів мосту, бажаючи оглянути навколишню місцевість. Із цього місця два різні міста, розташовані амфітеатром, які становлять Прагу, — одне — так зване «нове», побудоване 1348 року Карлом IV[310], й інше — «старе», засноване ще в сиву давнину, — здавалися двома чорними кам'яними пасмами; над ними там і сям, на підвищених місцях, здіймалися стрункі шпилі старовинних будинків і похмурі зубці укріплень. Влтава, темна й швидка, ринула під міст дуже суворого стилю — місце дії стількох трагічних подій в історії Чехії, а місяць, відбиваючись у водах Влтави, блідими відблисками вибілював сивиною голову побожно шанованої статуї святого Непомука. Консуело почала вдивлятися в обличчя святого мудреця, що, здавалося, зі смутком поглядав на хвилі. Легенда про святого Непомука прекрасна, а ім'я його шановане кожним, хто цінує незалежність і вірність. Сповідник імператриці Іоанни, він відмовився виказати таємницю її сповіді, і п'яниця Вінцеслав, який побажав довідатися про помисли своєї дружини, не маючи змоги що-небудь вивідати в знаменитого вченого, наказав утопити його під Празьким мостом. Переказ свідчить, що в той момент, коли Непомук зник під водою, п'ять зірок зайнялися над виром, який тільки-но зімкнувся, наче вінець мученика ще з хвилину носився по хвилях. На згадку про це чудо п'ять металевих зірок були вмуровані в кам'яні поручні мосту на тому самому місці, звідки було скинуто Непомука.
Мати Консуело, Розамунда, жінка дуже набожна, завжди з розчуленням згадувала легенду про Іоанна Непомука, і в числі святих, чиї імена вона щовечора змушувала вимовляти чисті вуста своєї дитини, незмінно значилось ім'я цього головного покровителя мандрівників, усіх тих, хто наражається на небезпеку, а найпаче — «захисника доброго імені». Подібно до того як бідняки мріють про багатство, ідеалом циганки на старості стало добре ім'я — скарб, про який вона й гадки не мала в юні роки. Завдяки такій зміні Консуело була вихована в правилах надзвичайної чистоти. І в цю хвилину вона згадала молитву, з якою колись зверталася до цього апостола істини; схвильована краєвидом місць, свідків його трагічного кінця, вона інстинктивно опустилася на коліна серед прочан, які в ті часи вдень і вночі схилялися перед зображенням святого. Тут були бідні жінки, прочани, старі, жебраки, було й трохи циган — гітаристів і завсідників великих доріг. Однак побожність прочан не поглинала їх настільки, щоб перешкодити їм простягнути руку Консуело. Вона щедро роздала їм милостиню, з радістю згадуючи ті часи, коли сама була не краще взута й не більш горда, ніж усі ці люди. Щедрість її зворушила прочан, і вони, потихеньку порадившись між собою, доручили одному зі своїх сказати Консуело, що проспівають їй стародавній церковний гімн блаженному Непомуку, щоб святитель відхилив погану прикмету, через яку дівчині довелося зробити зупинку на мосту. Вони запевняли, начебто музику й латинські слова гімну складено в часи п'яниці Вінцеслава.
Порпора з інтересом прослухав їх і вирішив, що гімну не більше ста років; але інший гімн, виконаний прочанами, здався йому прокльоном, який накликається на голову Вінцеслава його сучасниками, і починався він так:
310
311