Хоча злочини Вінцеслава й були вчинені за давніх часів, здавалося, бідні чехи знаходили невичерпне задоволення, проклинаючи в особі цього тирана ненависний титул «імператора», що зробився для них символом чужоземного панування. Австрійські вартові охороняли брами, розташовані по обох кінцях мосту. Їм було наказано безперестану ходити від брами до середини мосту. Тут вони сходилися біля статуї святого, поверталися один до одного спиною й продовжували свою незворушну прогулянку. Вони чули гімни, позаяк що були не настільки знаючі в церковній латині, як празькі прочани, то думали, звичайно, що слухають славослів'я Францу Лотаринзькому, чоловікові Марії-Терезії.
Наївні пісні при місячному світлі, серед найкрасивішого у світі ландшафту, навіяли смуток на Консуело. Її подорож дотепер була вдалою, веселою, і цей раптовий смуток був мовби природною реакцією. Машталір, що приводив до ладу екіпаж із чисто німецькою повільністю, — щораз, як щось йому не подобалося, повторював: «От уже погана прикмета!» — і це зрештою не могло не подіяти на уяву Консуело. А всякий важкий настрій, усяка тривала замисленість наштовхували її на думку про Альберта. Відразу їй пригадався один вечір, коли він, почувши, як каноніса у своїй молитві голосно звертається до святого Непомука, покровителя доброго імені, зауважив: «Добре вам, тітонько, молитися йому, коли ви із властивою вам обережністю забезпечили зразковим життям своє добре ім'я, але мені не раз доводилося чути, як заплямовані пороками душі благали чудодійної допомоги цього святого лише для того, щоб сховати від людей свої беззаконня. Ось так ваші релігійні обряди настільки ж часто служать прикриттям грубого лицемірства, як і захистом безвинності». У цю мить Консуело здалося, що у вечірньому вітерці й у похмурому ремстві хвиль Влтави вона чує голос Альберта. Консуело подумала: що сказав би про неї Альберт, якби побачив її зараз розпростертою перед цією католицькою статуєю; мабуть, він визнав би її аморальною. І вона, немов злякавшись, підвелася з колін. Саме в цей момент Порпора сказав їй:
— Ну, сідаймо в карету, усе в порядку.
Вона пішла за ним і збиралася вже сісти в екіпаж, коли громіздкий вершник, що сидів на ще більш громіздкому коні, раптом зупинився, спішився і, підійшовши до Консуело, почав розглядати її з незворушною цікавістю, що здалася їй досить зухвалою.
— Що вам потрібно, пане? — сказав Порпора, відсторонюючи його. — На дам так не дивляться. Може, це й заведено в Празі, але я не маю наміру підкорятися вашому звичаю.
Товстун, укутаний у хутра, вивільнивши підборіддя й продовжуючи тримати коня за вуздечку, відповів Порпорі по-чеському, не помічаючи, що той зовсім його не розуміє. Але Консуело, вражена голосом вершника, нахилилася, щоб при світлі місяця розглянути риси його обличчя, і раптом, кинувшись між ним і Порпорою, вигукнула:
— Чи це ви, пане бароне фон Рудольштадт?!
— Так, це я, синьйоро, — відповів барон Фрідріх, — я, брат Християна й дядько Альберта. Я і є. А це дійсно ви! — мовив він, важко зітхаючи.
Консуело була вражена його сумним виглядом і холодністю, виявленою при зустрічі з нею. Він, що завжди так люб'язно обходився з нею, не поцілував їй руки й навіть не подумав доторкнутися до своєї хутряної шапки, щоб привітати її, а задовольнився тільки тим, що, дивлячись на неї з розгубленим виглядом, усе повторював:
— Так, це ви, дійсно ви.
— Розповідайте ж, що відбувається в замку Велетнів? — із хвилюванням запитала Консуело.
— Розповім, синьйоро, чекаю не дочекаюся про все розповісти вам.
— Так говоріть же, пане бароне! Розповідайте мені про графа Християна, про пані канонісу, про…
— Так, так, зараз розповім, — відповів Фрідріх, гублячись усе більше й більше й начебто зовсім очманівши.
— А граф Альберт? — знову запитала Консуело, перелякана його поводженням і розгубленим виглядом.
— Так! Так! Альберт… на жаль! Так! — бурмотів барон. — Зараз розповім вам про нього…
Але він так нічого й не сказав і, незважаючи на розпитування дівчини, залишався майже настільки ж німим, як статуя Непомука.
Порпора починав втрачати терпіння: маестро промерз і жадав скоріше дістатися гарного притулку, до того ж він був дуже розсерджений цією зустріччю, що могла справити сильне враження на Консуело.