— А ви не можете доправити мене в ті самі координати?
— Можу і дуже легко, але там ви нічого не застанете. Галактика, до вашого відома, не статична. У ній все рухається — кожне тіло зі своєю швидкістю і за своєю траєкторією.
— А ви можете вирахувати нові координати Землі?
— Я не вмію навіть додавати у стовпчик, — гордо відповів Кур’єр. — У мене інші таланти.
Кармоді обернувся до Чиновника:
— А ви можете? Чи Тоталізаторний Комп’ютер?
— Я також не майстер додавати, — відбувся Чиновник.
— А я прекрасно вмію додавати, — сказав Комп’ютер, укочуючись до кімнати. — Та мої функції обмежені відбором щасливців у Тоталізаторі та пошуком їхнього перебування в межах допустимої похибки. Я знайшов вас — ви тут. Тому, власне, мені й не можна братися за цікаву теоретичну проблему з’ясування нових координатів вашої планети.
— А ви можете обрахувати, просто зласкавившись до мене? — молив Кармоді.
— На ласку я не запрограмований, — відповів Комп’ютер. — Шукати вашу планету для мене все одно, що смажити яєчню або ж патрати наднову зоряну туманність.
— Хтось може мені допомогти?
— Не впадайте у відчай, — подав голос Чиновник. — Служба Допомоги Мандрівникам усе владнає за одну мить. Я сам вас доправлю туди. Давайте координати вашого Дому.
— Таж я їх не знаю!
Запала коротка розгублена мовчанка. Її порушив Кур’єр:
— Хто ж тоді має знати вашу адресу, коли ви самі її не знаєте? Наша Галактика, може, й не безмежна, та все ж, хай там як, досить велика. Істота, що не знає своєї адреси, не повинна покидати домівки.
— Але тоді я цього не знав.
— Могли б запитати.
— Мені й на думку не спадало… Слухайте, ви иовинні допомогти мені. Невже так важко дізнатися, куди перемістилась моя планета?
— Неймовірно важко, — сказав Чиновник. — «Куди» — лише одна з трьох потрібних координат.
— А які ще дві?
— Нам слід ще знати «Коли» і «Котра». Ми називаємо їх «Три К» планети.
— Називайте хоч Зеленим Глодом, — раптом прорвало Кармоді. — Як інші життєві форми знаходять свій шлях додому?
— Їм допомагає спадковий інстинкт домівки, — пояснив Кур’єр. — До речі, ви певні, що у вас його немає?
— Звідки у нього інстинкт домівки? — обурився Виграш. — Хлопець ніколи не покидав рідної планети.
— І це правда, — погодився Чиновник і втомлено витер обличчя. — От що буває, коли маєш справу з нижчими життєвими формами. Чорти б ухопили той Комп’ютер з його побожними помилками!
— Тілько одна на п’ять мільярдів, — нагадав Комп’ютер. — Певне, це не так уже й багато.
— Ніхто вам не дорікає, — зітхнув Чиновник. — Ніхто, зрештою, нікому не дорікає. Та нам слід вирішити, що робити з ним.
— Це велика відповідальність, — зауважив Кур’єр.
— Звичайно, велика, — погодився Чиновник. — А як ви на те, щоб порішити його й мати спокій?
— Гей! — крикнув Кармоді.
— Я не проти, — сказав Кур’єр.
— Коли ви, хлопці, не проти, то і я за, — приєднався Комп’ютер.
— Тільки без мене, — відмежувався Виграш. — Я не маю права втручатися, та щось тут негаразд у самій концепції.
Кармоді виголосив запальну промову, обстоюючи свою нехіть умирати і заперечуючи право інших убивати його. Він благав в ім’я найсвятішого та звертався до їхнього почуття справедливості. Його заяву засудили як тенденційну і з протоколу викреслили.
— Стривайте! — несподівано сказав Кур’єр. — Що ви скажете на таку альтернативну пропозицію? Давайте його вбивати не будемо, а від щирого серця і скільки снаги нам стане допоможемо йому вернутися додому живим і здоровим психічно й фізично.
— Чудово! — визнав Чиновник.
— Отже, — вів далі Кур’єр, — ми здійснимо гідний акт високого милосердя, неоціненного вже тим, що користі з нього не буде ніякої. Бо, мабуть, по дорозі цього хлопця однаково вб’ють.
— Мерщій до роботи, — запропонував Чиновник, — якщо ми не хочемо, щоб його порішили ще під час нашої розмови.
— Про що йдеться? — запитав Кармоді.
— Згодом довідаєшся, — прошепотів Виграш. — Якщо взагалі матимеш те «згодом». А коли буде час, я ще розповім тобі цікавущу історію про себе.
— Приготуйтеся, Кармоді, — попередив Кур’єр.
— Я, здається, готовий, — сказав Кармоді.
— Готовий чи ні — рушай!
І Кармоді вирушив.
РОЗДІЛ 6
Мабуть, вперше за всю історію людства людина воістину й буквально розділила сцену. Кармоді здавалося, що сам він не рухається — рухається все навкруги. Кур’єр і Чиновник розтанули на задньому плані. Галактичний Центр став пласким і дуже скидався на похапцем намазюкану велику театральну декорацію. Відтак в її лівому куті з’явилась тріщина, що, розширюючись, поповзла косо вниз до правого кута. Краї загнулися, відкриваючи непроглядну пітьму. І декорація, вона ж Галактичний Центр, згорнулась у два рулони, від яких потім не лишилося й сліду.