— Відізвати пожежну команду, шостий бункер закрити!
— Відізвати пожежну команду, шостий бункер закрити! — повторив Мардок наказ капітана і передав його по телефону.
Незабаром надійшло повідомлення:
— Шостий бункер закрито!
Інцидент можна було вважати вичерпаним. Бункер вийшов з ладу, зате небезпека для судна була ліквідована. Пожежа внаслідок недостачі повітря мала припинитися. Капітан Сміт власноручно зробив у вахтовому журналі запис про цю надзвичайну подію.
Тимчасом життя на борту судна почало входити в норму. Квартирмейстер Модлі вийшов нарешті з своєї каюти. Тепер можна було не боятися, що юрба незадоволених знову накинеться на нього. Він прогулювався по салонах першого класу, де пасажири насолоджувались комфортом розкішно обладнаних приміщень і почували себе так, мов перебували не на кораблі, який прокладав собі шлях через непривітне, холодне море, а на курорті в Брайтоні, Шевенінзі, Баден-Бадені чи Карлсбаді. Тільки ледве помітне дрижання квітів нагадувало уважним спостерігачам про те, що глибоко внизу в тілі велетня бушують сорок шість тисяч загнузданих кінських сил. Біля столів із зручними кріслами, в затишних нішах під густими кронами дерев точилися жваві розмови. Іноді звідти долинали якесь голосне слово чи сміх.
Містер Кеннеді дебатував у салоні для курців з членом верхньої палати про гомруль[6] для Ірландії, законопроект якого прем'єр-міністр Есквіт передав ранком в Палату громад. Техасець пускав під стелю клуби диму і розкотисто реготав.
— Ви, англійці, занадто ускладнюєте ірландське питання. Дайте Ірландії свій власний парламент, любий. Дайте, не бійтеся. Тоді ви краще зможете керувати нею. Стюарде, принесіть ще вина!
Едвард розважав дамське товариство анекдотами з життя лондонського світу. Всі були в захопленні від анекдотів і молодого лорда. Він майстерно вмів змішувати вигадку з правдою і розповідав надзвичайно дотепні історії, його знову й знову просили розповісти що-небудь.
— Ви знаєте історію про Монну Лізу?
— О лорд Хакслі! Вся Європа говорить про викрадення цієї відомої картини.
— Я мав на увазі не ту Монну Лізу, милі мої слухачки. Я говорю про лондонську Монну Лізу.
— Розкажіть, мілорде! Будь ласка, розкажіть!
Лорд глянув на годинник.
— Я глибоко засмучений тим, що мушу розчарувати вас. Але в мене побачення.
— О лорд Едвард! Уже й побачення?
Він вклонився і вийшов. Графиня Розес посміхаючись взяла зі столу чашку чаю.
Інженер Белл, «господар пекла», як звичайно називав його Мардок, швидко піднявся на місток і в цілковитій розгубленості кинувся до капітана.
— Його необхідно відкрити! — Цей великий огрядний чоловік хитався, жадібно ковтаючи повітря, його почервонілі очі вилізали з орбіт. Лайтолдер підскочив і підтримав його.
Командор Сміт відступив на крок.
— Що сталося, містер Белл? Прошу вас, візьміть себе в руки!
Інженер відштовхнув Лайтолдера і закричав:
— Ми зараз же повинні відкрити шостий бункер! Там лишилися чотири матроси! Ви чуєте, капітане? Чотири матроси!
Ніхто й словом не обізвався на цю страшну звістку. Всі мовби оніміли.
— І ви тільки тепер помітили, що не вистачає чотирьох чоловік? — хрипко запитав капітан.
Белл схопився за голову. Чорне щетинисте волосся розтріпалося.
— Боже мій! Ці чотири кочегари добровільно взялися гасити пожежу. Вони мусили зараз заступати на вахту. Але їх немає! Вони, мабуть, просунулися дуже далеко і тому не почули сигналу попередження. Ми сподівалися, що вони давно вийшли… Там спека, дим… Там нічого не було видно.
— Ви сподівалися!.. — Сміт повернувся до старшого офіцера: — Ваша думка, містер Мардок?
Мардок глянув на хронометр і знизав плечима.
— Вже майже година, як закрили бункер. Ми запізнилися з допомогою.
— Так, запізнилися, — схвильовано сказав капітан. — Якщо ми зараз відкриємо бункер, пожежа завдяки припливу повітря спалахне знову.
— Накажіть відкрити бункер! Треба зробити все можливе! — наполягав Белл.
— Я не можу дати такий наказ!
— Тоді я зроблю це на свою відповідальність, пане капітан! — буркнув інженер і взяв телефонну трубку.
Але, за знаком капітана, Мардок з Лайтолдером одвели від телефону розгніваного Белла.
— Опам'ятайтеся! — владно сказав Сміт. — У палаючому бункері не може бути жодної живої людини. Ви знаєте це так само добре, як і я.
Белл пильно подивився на капітана.
6
Гомруль (англ. home rule — самоврядування) — лозунг висунутий в процесі довгорічної боротьби за автономію Ірландії, що став позначенням самоврядування в системі Британської імперії.