Іржик — хоч вона і водиться з хлопцями, зовсім не схожа на Таню-Ваню. Просто вона робить те, що їй подобається, і анітрохи не задумується над тим, як воно сприйматиметься хлопцями. Вона схожа на танцівницю, на балерину. Коли я був малим, у мене було чудове видання казок Андерсена. Потім ту книжку хтось «зачитав», я не знаю, де вона поділася. Так-от, книжка та була чудово ілюстрована. 1 мені найбільше запам'яталися малюнки до казки «Стійкий олов'яний солдатик». Там була намальована танцівниця. Картонна балерина. Підхопив її вітер, вкинув у піч, вона й згоріла. Але, навіть згоряючи, вона не зганьбила своєї професії, витягала ніжку як слід, стояла на самих кінчиках пальців, до кінця залишалася граціозною. Так-от, коли я дивлюся на їхню гру крізь примружені повіки, Іржик мені здається схожою на ту картонну балерину з казки. Смішно, правда ж? Жива, рухлива дівчинка, що грає у футбол, і картонна, пофарбована танцівниця. Що в них може бути спільного? Але щось є. Що — я не знаю, але щось є.
І ще один малюнок. Тільки цього разу вже не в книжці казок, а на глиняній амфорі. Цьому малюнку понад дві тисячі років. Греція, Афіни. На амфорі багато різних спортсменів, але є там і дівчина. Напевне, вона старша від Іржика років на чотири. Тобто на дві з чимось тисячі і ще чотири роки. А може, й не старша. В багатьох народів чотирнадцять років вважають віком змужніння. А хіба у нас ні? В комсомол у нас приймають в чотирнадцять років. Тільки мені нема ще чотирнадцяти років, мені тільки чотирнадцятий. Іржику, напевне, теж.
Так-от, на тій амфорі зображено дівчинку, що біжить. Нині про неї сказали б — «легкоатлетка». І та стародавньогрецька «легкоатлетка» страшенно схожа на… Іржика. Не обличчям, ногами. Це може здатися смішним? У людей бувають схожі обличчя, хай там окремі риси їх, носи, губи, хай би вуха. Але ж не ноги! Це, мабуть, тому, що для мене вже рік людина, кожна людина: доросла, стара, дитина, хлопець, дівчина, — кожна людина починається не з голови, а з ніг. Мені запам'ятовуються ноги, зображені на малюнку, побачені по телевізору, навіть намальовані крейдою на асфальті доріжки перед нашою лоджією. Це малюки малюють людей з надзвичайно довгими, як у павуків, ногами. Але мене не шокують ці павучачі ноги, мені навіть часом здається, що вони ворушаться, що ті, «крейдяні», намальовані фігурки, рухаються, кудись поспішають. І уві сні я бачу ноги. Ноги йдуть, йдуть, йдуть…
Іржик, напевне, ходить в балетну студію або в школі займається у танцювальному гуртку. Вона обов'язково мусить танцювати! А ще вона схожа знаєте на кого? Якось показували по телевізору передачу для дітей, «Будильник». Її показують щонеділі з півдесятої ранку до десяти. І ось одного разу, то була надзвичайно весела і смішна передача, виступав Карлсон, той, що живе на даху, і він потрапив в товариство тих двох смішних бабусь, що теж часто виступають по телевізору: Вероніки Маврикіївни і Авдотьї Микитівни. Разом з Карлсоном, що живе на даху, були хлопчик і дівчинка. Вони ще їли варення з банки, а потім танцювали. Та дівчинка так легко, невимушено танцювала! Мені здається, що в цьому не було заслуги режисера, чи постановника танцю, чи ще там когось, хто організовував цю передачу, я певен — та дівчинка тому так гарно танцювала, що їй подобалось танцювати і хотілося танцювати. А сама вона була звичайна дівчинка. Худорлява, з двома кісками. Тоненькими, ніби хтось навмисне повискубував зайвину волосся, щоб зробити їх тонкими і зворушливими. Такі смішні, перев'язані бантиками. Коли дівчинка стрибала в танці, кіски теж підстрибували, але якось «незалежно» від неї, невлад.
Іржик схожа на ту дівчинку з телепередачі. І для чого їй кіски? Вона б могла стригтися «під хлопчика». Проте ж…