— Мабуть, ви мені не повірите, — сказав я, — але я відчуваю неабияку полегкість.
— Ну, тоді ви зроблені на інший копил, ніж я, — відповів Нейрс. — І якщо вже мова зайшла про мене, подумайте про моє становище. Я не завдам вам прикрощів, у вас рясно власних; коли моєму другові загрожує лихо, я заплющу очі й зроблю те, про що він мене просить, але водночас мої судновласники — теж ваші кредитори, а я — їхній представник! Тож мені доведеться дивитися в інший бік, поки утаєна від них сума плистиме на берег у кишенях містера Спіді. Я ніколи не зробив би цього заради містера Джеймса Дж. Блейна, але я залюбки зроблю це для вас, містере Додд, і мені жаль, що я не в змозі зробити для вас щось вагоміше.
— Дякую, капітане, — сказав я, — однак моя воля тверда — я вибираю чесний шлях.
— Гадаю, не моє становище штовхає вас на це? — спитав капітан.
— І воно теж. Сподіваюсь, я не боягуз. Сподіваюсь, задля Джіма я наважився б украсти, але ж тут ідеться й про вас, і про Спіді, і ще про декого, і тут уже я не можу врятувати Джіма. Коли ми повернемось у Фріско, я працюватиму на нього, звісно… Може, цього буде недостатньо і він усе-таки помре, а мене замучить сумління, проте іншого шляху нема — я зробив усе, що міг.
— Либонь, ви чините й правильно, — сказав Нейрс. — Але, хоч повісьте мене, я не знаю, чи так воно. Та для мене це, звісно, краще. І подумайте: чи не попросити вам гостей покинути судно ні з чим? Нема сенсу ризикувати заради кредиторів.
— Думка вже не про них, — відповів я, — хоча я й затримав їх так довго, що мені не стає духу показати їм на двері.
І справді, лише ця причина й спонукала мене укласти угоду, яка була мені вже зайва. Проте ця операція виявилась такою кумедною, що я почував себе віддяченим сповна. Фаулер і Шарп були дуже хитрі, спритні гендлярі. Вони чомусь виказали мені пошану, як людині свого кола, і перше ніж ми покінчили з торгами, встигли перейнятись найглибшою повагою до мене. Я заслужив її не якимись несусвітніми хитрощами, а лише тим, що казав щиру правду і не приховував певної байдужості до наслідків наших переговорів. Навряд чи я мав дипломатичний хист — свій успіх я завдячував відвертості, а зовсім не словесній вправності. Бо ж відвертість не має нічого спільного з дипломатією, а моя байдужість до наслідків не була дипломатичним ходом. Та коли я, приміром, признався, що у мене всього-на-всього двісті сорок фунтів опію, мої контрабандисти обмінялися багатозначними поглядами, які мовби промовляли: «Ось гідний нас суперник!», — а коли я недбало призначив п'ятдесят п'ять доларів за фунт у відповідь на запропоновані ними двадцять, докинувши, що «мені все це байдуже, панове, хоч беріть, хоч не беріть, але в будь-якому разі випийте ще шампанського», — я із задоволенням помітив, як Шарп штовхнув Фаулера ліктем, і той ковтнув усмішку й, замість схвального «За ваше здоров'я!», пробурмотів: «Ні-ні, годі, дякуємо, містере Додд!» Навіть більше: коли дійшли згоди, коли наші гості придбали опій по п'ятдесят доларів за фунт (досить вигідний варіант для моїх кредиторів) і відчалили в своєму вельботі, я мав утіху почути дуже приємну похвалу (вони, мабуть, не знали, що по тихій воді звук розлунюється досить далеко):
— Цьому Доддові пальця в рот не клади, — мовив Шарп.
У відповідь пролунав басовитий голос Фаулера: — Бог свідок — я так і не розкусив цього спритника.
І ось ми знову лишилися самі на «Норі Крейн». І знову мене обступили події того вечора, і відчайдушні заклинання Пінкертона, і тяжкі сумніви в справедливості мого жорстокого рішення. Коли вірити тій писанині, що мені доводилось читати, свідомість власної доброчесності мала б стати мені надійною підтримкою. Аж ні! Мені гризла душу думка, що я пожертвував своїм хворим другом, злякавшись тюрми та публічної ганьби, а розуміння власної малодушності ще нікого не підтримувало в лиху годину.
РОЗДІЛ XVII
ВІДОМОСТІ З ВІЙСЬКОВОГО КОРАБЛЯ
Наступного ранку, коли зійшло сонце, наша шхуна ледь погойдувалась на хвилях неподалік від старого буя; попереду в зелені потопали білі будинки, а в маленькій гавані хиталися щогли численних суден. Туди, через досить небезпечний вхід, і поніс нас свіжий бриз, і незабаром ми пришвартувалися біля причалу. Пам'ятаю, я помітив біля причальної бочки ощирену гарматами потвору — сучасний військовий корабель, — та на душі в мене було так сумно, що я не звернув на нього уваги.
Затримуватись довго в Гонолулу ми не збиралися. Шарп і Фаулер покинули мене напередодні, цілком упевнені в тому, що я брехун, яких мало, і ця мила думка спонукала їх з'явитися знову на борт нашого судна, тільки-но ми підійшли до пристані, й запропонувати мені поміч та гостинність, — мабуть, моя поведінка під час торгів збудила в них найглибшу шанобу до моєї особи. Я мав покінчити зі справами, тож допомога була не зайва, час було й розважитись. До того ж, Фаулер чимось мені подобався. Тож я скористався люб'язністю нових знайомців. У першій половині дня я з допомогою Шарпа підшукав покупців на чай та шовк, а тоді пообідав з ними в окремому кабінеті ресторану при готелі «Гавайї» (в присутності зайвих свідків Шарп був непитущий), а близько четвертої пополудні він передав мене в руки Фаулера. Фаулер мав бунгало на пляжі Вайкікі — там, у товаристві світської молоді Гонолулу, я й перебув вечір: ми купалися в морі, пили якісь коктейлі, танцювали хула-хуп, а потім майже до ранку грали в покер. Я ніколи не знаходив задоволення в тому, щоб глибокої ночі програвати гроші якомусь хирлявому сп'янілому молодикові, але того вечора, зізнаюсь, таке діло мене захопило, і я, не задумуючись, сипав грошима (грошима своїх кредиторів) та пив шампанське Фаулера. Прокинувшись уранці, я відчув легкий головний біль. Поснідати було нічим, і молоді гульвіси, чимало з яких ще не встигли протверезіти, взялися власноруч готувати снідання. А що кожен дбав лише про себе, а при першій нагоді не соромився ум'яти вже зготовлене своїм сусідою, то я зрозумів — це саме той випадок, коли розбивається багато яєць, та мало смажиться яєчні. Я знайшов на кухні глек молока та скибку хліба і хоч не вгамував голоду, вирішив непомітно вислизнути на свіже повітря; була саме неділя, і я міг, забувши про справи, погуляти на самоті, перше ніж у Фаулеровому бунгало знову почнуть веселитися.
Я звернув на стежку, що бігла попід підніжжям згаслого вулкану, відомого під назвою Діамантова Голова. Стежка вилася зеленим гаєм, а між колючих дерев тут і там виднілися хатини острів'ян. Тут я надивився на картини тубільного життя: окаті голі дітлахи гралися з поросятами, під деревом спав юнак, поважний дід в окулярах читав по складах біблію гавайською мовою, в ручаї купалася юна дівчина (це видовище мене трохи збентежило), а в густому затінку хатин яскріло строкате вбрання.
Я вийшов на піщаний пляж, на який спадали важкі удари пасатів. З одного боку, за блискітливою гучною смугою прибою, видніла бухта, всіяна численними вітрилами, а з другого — до синього неба здіймалися голі прямовисні скелі, посічені глибокими тріщинами. Незважаючи на товариство білих вітрильників, що ковзали по бухті, мною раптом оволоділо відчуття неперебутньої самотності. Мені згадалось почуте напередодні за обідом: десь тут є печера, що сягає в самісінькі надра вулкану. Туди можна проникнути тільки зі смолоскипом; там зберігаються священні кістки жерців та воїнів і ні на мить не змовкає голос підземної річки, що рине до моря глибокими розколинами. І раптом я зрозумів, що всі ці бунгало й Фаулери, все це осяйне ділове місто й численні судна в його гавані — всього лиш діти вчорашнього дня, а протягом століть на цьому острові текло подібно до підземних вод невідоме нам життя тубільців зі своєю славою та честолюбством, зі своїми радощами, злочинами й муками… Навіть Халдея [93]не здавалась мені такою стародавньою, а єгипетські піраміди — такими таємничими. Я почув, як відмірюють час «барабани й тупіт війська» прадавніх завойовників, — і я видався собі метеликом-одноденкою. І до мене мовби усміхнувся дух вічності. Що там для нього банкрутство Пінкертона та Додда з кварталу Монтана в Сан-Франціско; що там для нього муки сумління молодшого компаньйона!
93
В першій половині І тисячоліття до н. е. у Південній Месопотамії жили семітські племена халдеї. В 626–538 pp. у Вавілоні правила халдейська династія, яка заснувала Нововавілонське царство.