Вони прив’язали коней до молодих кедрів, звільнили Черепаху від поклажі.
З рушницями напереваги, пильно вдивляючись і вслухаючись, вони зайшли до темної непривітної ущелини.
Розділ п’ятий
op дійшов до цієї ущелини ще на світанні. Після грязьових ванн тіло все затерпло, хоч біль трохи ущух та й пекло вже не надто. Рани й досі боліли, проте вже зовсім не так, як учора. Зараз він потерпав не стільки від пораненого передпліччя чи якоїсь іншої рани, скільки від загальної слабкості. Тепер він просто нездужав, і якби він був людиною, то лежав би у ліжку, йому міряли б температуру, коло нього сидів би лікар, тримаючи за руку, та відраховував пульс. Однак Тор не був людиною, тож йому не залишалося нічого іншого, як спроквола, ледве переставляючи лапи, чалапати ущелиною. Невтомний, невситимий ласун, зараз він навіть не думав про їжу. Їсти не хотів і не міг.
Тор часто припадав до струмка, й вода приємно холодила розпашілий язик. І ще частіше обертався назад, вдихаючи запахи, які приносив вітер. Він знав, що десь там, позаду, залишилися людський дух, незнайомі громи і такі самі незнайомі блискавки. Усю минулу ніч він був немов солдат на варті, та й тепер тримався сторожко.
Тор не знав, якими саме ліками потрібно лікувати різні недуги. Він не був ані ботаніком, ані травником, але Природа, створюючи ведмедів, подбала про те, щоб вони могли зарадити собі самі. Як нездоровий кіт вишукує котячу м’яту[31], так і недужий Тор шукав собі щось придатне для нього. Гірка на смак не тільки хіна[32], а що для зцілення потрібно щось гірке, він інстинктивно відчував, тож, бредучи ущелиною вгору, замалим не до самої землі опускав носа, винюхував щось у низенькій порості та в густих чагарях.
Тор набрів на ділянку, порослу ведмежими ягодами. Достигаючи, ці невеличкі, з горошину завбільшки, плоди стають червоними, але тепер, у червні, вони були зелені та гіркі, як жовч, і містили силу-силенну дубильних і тонізуючих речовин. Він почав їх їсти.
Трохи перегодом йому трапилася ягода-мильнянка, що росла на кущах, які дуже скидалися на смородинові. За розміром ягоди були вже більші, ніж смородина, і починали рожевіти. Мильнянку завжди їли індіанці, щоб позбутися гарячки й лихоманки. Тор і собі з’їв, напевне, з півпінти мильнянки, також гіркої на смак, і лиш після цього почимчикував далі.
На ходу він обнюхував кожне дерево, поки врешті знайшов те, що хотів. То було дерево, яке ми називаємо сосною Банкса[33]. Зі стовбура в кількох місцях, куди міг дотягтися Тор, височувалася смола. Мало який ведмідь залишиться байдужим до такого дерева. Для нього ця смола — як для людини кава, і Тор негайно заповзявся злизувати пахучу живицю. Ковтаючи її, він поглинав цілу аптеку ліків, які виготовляють з неї люди.
Тож поки він дійшов до кінця ущелини, у його місткому череві бовталася ціла фармакопея[34]. Знайшлося місце там навіть для півкварти[35]ялинової та бальзамової хвої. Собака, захворівши, шукає траву; ведмідь, занедужавши, їсть хвою ялини чи канадських бальзамів, якщо, звісно, у змозі до неї дістатися. Їсть він хвою й тоді, коли от-от має залягти у зимову сплячку.
Сонце ще не зійшло, коли Тор подолав усю ущелину і ненадовго зупинився перед отвором, що вів до глибокої печери з невисокою стелею. Важко сказати, з якого часу він пам’ятав події свого життя, але точно знав, що ця печера — його рідна домівка. У висоту вона була не більше чотирьох футів і футів з вісім завширшки, зате тягнулася далеко вглиб гори, а дно її встеляв м’який білий пісок. Колись, у прадавні часи, з печери витікав малий струмочок, а тепер її далекий кінець служив ведмежою спочивальнею, у якій було тепло і затишно навіть тоді, коли надворі тріщали п’ятдесятиградусні морози.
Десять років тому його мати залягла у цій печері у сплячку, а коли вийшла надвір, назустріч теплому весняному сонцю, за нею дріботіло перевальцем троє ведмежат. Одним із них був Тор. Він був іще напівсліпий (очі дитинчатам гризлі прорізаються на шостий тиждень життя) та рідкошерстий (вони народжуються голі, як людські малята). Обростати хутром малі гризлі починають тоді, коли у них прорізуються очі. Відтоді Тор уже вісім разів користувався цим домом-печерою як зимовим барлогом.
Він збирався зайти до неї. Йому хотілося сховатися у найдальшому закутку, розпростертися на білому піску і чекати одужання. Ще хвилини дві-три він постояв біля входу, глибоко втягуючи ніздрями повітря, що підіймалося з ущелини. Якесь чуття підказувало йому, що треба йти звідси якомога далі.
31
Котяча м’ята — багаторічна трав’яниста рослина з сильним, схожим на лимонний, запахом, який приваблює котів. Має цілющі властивості.
32
Хіна — тропічне дерево з гіркою на смак корою, що має протималярійну, тонізуючу, антисептичну дію.
33
Сосна Банкса — вічнозелене хвойне дерево, поширене здебільшого в Канаді. Назване так на честь англійського натураліста і ботаніка Джозефа Банкса (1743-1820).
35
Кварта — одиниця виміру об’єму рідин та сипких речовин; кварта для рідин дорівнює 0,946 л, для сипких речовин — 1,101 л.