Батько майбутнього письменника був шевцем і мав невеличку майстерню. Сім’я жила небагато, але цілком щасливо. Кервуд-старший заробляв достатньо, щоб забезпечити своїх дружину і дітей усім необхідним.
Коли Джиммі було шість років, батько продав свою майстерню, і родина переїхала у штат Огайо та оселилися на фермі, яку чоловік придбав у кредит. Проте, як часто трапляється, сталося не так, як гадалося. Переїздили Кервуди взимку, а навесні, коли зійшов сніг, рантом з’ясувалося, що сорок акрів землі, куплені разом із садибою, радше скидаються на кам’яний кар’єр, аніж на родючі фермерські угіддя. Уся родина, засукавши рукави, взялася очищати господарство від каміння. І Джиммі працював нарівні з усіма.
Але немає злого, щоб на добре не вийшло. Гори видобутого із землі каміння купив у Кервудів уряд Канади (каміння потрібно було для будівництва доріг), заплативши за них 300 доларів. Казкові гроші, як на ті часи! А земля дала гарний врожай, і рік, що починався так важко, врешті-решт виявився дуже навіть вдалим.
Там, на новому місці, Джиммі пристрастився до читання, а незабаром загорівся бажанням писати захопливі твори, що мали би шалений успіх серед читачів.
Героями перших літературних опусів хлопчика були пірати. (Мабуть, давався взнаки дух пригодництва, успадкований від двоюрідного діда.) Написавши зо два десятки оповідань, Джиммі показав їх батькам. Ті поставилися з розумінням до проб пера свого сина і відтоді всіляко підтримували його на тернистому шляху літератора-початківця.
Постійна близькість до природи, вроджена спостережливість, любов до мандрів та індіанське коріння — це складники таланту Джеймса Олівера Кервуда, котрий, доклавши чимало праці (адже шкільна наука давалася йому доволі важко, натомість він міг заввиграшки скочити на велосипед і проїхатися багатьма південними штатами), став письменником-натуралістом.
У 1916 році, коли Джеймс Кервуд перебував на піку літературної слави, світ побачила повість «Король Гризлі». У центрі оповіді — грізний Тор, велетенського розміру ведмідь. Трохи згодом з’являється Мусква, кумедне чорне ведмежа, яке осиротіло і прибилося до Тора. Їхні пригоди утворюють сюжетний кістяк твору. Людей у повісті лише двоє (якщо не брати до уваги епізодичної появи Метусина), і це зрозуміло, адже місце дії — неходжені канадські нетрі, і Ленгдон та Брюс Отто — перші люді, чия нога ступила на цю землю. До речі, Брюс Отто — не вигаданий персонаж, а цілком реальна постать. Він не раз супроводжував Кервуда під час його мандрівок по диких канадських просторах від Британської Колумбії до узбережжя Гудзонової затоки.
Стежачи за перебігом подій, неможливо не помітити, як змінюються погляди Ленгдона на взаємини людини і дикої природи, а надто — після зустрічі з Тором, коли беззбройний мисливець опиняється сам-на-сам із могутнім гризлі. Власне, ця зміна, після якої Ленгдон утверджується в думці, що найвище задоволення від полювання не в тому, аби позбавити тварину життя, а в тому, щоб не забирати його в неї тоді, коли ти можеш це зробити, і є головним лейтмотивом «Короля Гризлі» та життєвим кредо самого письменника.
Анатолій Саган
