— Ага, — повторив Еліот без жодного захвату.
— Скажеш, ні? — запитав Кліфорд.
— Та чому, я згодний. Але нелегко йому доведеться, коли його ілюзії розвіються.
— Ганьба тому, хто їх розвіє!
— Ага. Зачекай, допоки він вирішить навідатися до нас без попередження…
Кліфорд із доброчесним виглядом запалив сигару.
— Я щойно збирався повідомити, — зауважив він, — що попросив його не приходити до нас без попередження, аби можна було відкласти заплановану тобою оргію…
— О! — обурено вигукнув Еліот. — Гадаю, саме так ти йому і сказав?
— Ну, не зовсім, — пожартував Кліфорд. А потім, уже серйозніше, продовжив: — Не хочу, аби він побачив тут щось таке, що його збентежить. Він хороший хлопець. Шкода, що ми не можемо бути такими, як він.
— Я можу, — самовдоволено запевнив Еліот. — От тільки мешкаю з тобою…
— Слухай! — вигукнув його сусід. — Я вскочив у халепу. Знаєш, що я зробив? Уперше зустрівшись із ним на вулиці — точніше, у Люксембурзькому саду, — я познайомив його з Валентиною!
— Він був проти?
— Повір мені на слово, — серйозно промовив Кліфорд, — цей сільський парубок Гастінґс уявляє собі, що Валентина — це, зрештою, Валентина. Вона усвідомлює винятковість його високих моральних якостей серед мешканців Латинського кварталу, де рештки моральності зустрінеш не частіше за слона! Мені достатньо було почути розмову між мерзотником Лафатом і тим покидьком Болзом, аби збагнути це. Кажу тобі, Гастінґс — славний малий! Здоровий парубок з чистими поглядами, що виріс у маленькому провінційному містечку, який щиро вірить, що салуни — то пряма дорога до пекла. А щодо жінок…
— Так? — спонукав його продовжувати Еліот.
— Ну, небезпечна жінка для нього — це, мабуть, викапана Єзавель[120].
— Та мабуть, — погодився він.
— Але він насправді хороший хлопець! — продовжив Кліфорд. — Якщо він вірить, що світ такий самий світлий і чистий, як його серце, то я присягнуся, що він має слушність.
Еліот підточив вуглину і повернувся до замальовки, зауваживши:
— Що ж, він не почує жодної песимістичної думки від Річарда Осборна Еліота.
— Розумієш, він для мене наче приклад, — сказав Кліфорд і розгорнув маленьку напахчену записку на рожевому папері, що лежала на столі неподалік. Прочитавши її, усміхнувся та почав писати відповідь на чудовому папері кремового кольору, насвистуючи куплет з «Міс Гельєт». Дописавши й запечатавши листа, він почав ходити туди-сюди студією, вимахуючи своїм ціпком.
— Йдеш на побачення? — спитав сусід, не обертаючись.
— Ага, — відповів він, дивлячись Еліотові через плече, як той відтворює освітлення на своєму малюнку.
— Завтра неділя, — сказав він після нетривалої паузи.
— І? — спитав Еліот.
— Ти вже бачив Колетту?
— Ні, але побачу сьогодні. Вони з Роденом і Жаклін підуть до Бола. Сподіваюся, ви з Цецилією теж там будете?
— Гм, ні, — мовив Кліфорд у відповідь. — Цецилія сьогодні вечерятиме вдома, а я думав навідатись до Міньйон…
Еліот кинув на нього несхвальний погляд.
— Ти можеш домовитися щодо Ля Роше і без мене, — продовжував той, уникаючи погляду Еліота.
— Що ти вже зібрався робити?
— Нічого, — відповів Кліфорд.
— Не забивай мені баки, — зневажливо сказав Еліот. — Ніхто не піде до Міньйон, коли призначено вечерю у Бола. З ким ти тепер?.. Хоча ні, навіщо у тебе допитуватися! — він підвищив голос і вдарив люлькою по столу. — Який сенс наглядати за тобою? Що скаже Цецилія? Га? Що вона скаже? Прикро, що ти не можеш бути послідовним і вірним хоча б протягом двох місяців. О, Юпітере, Латинський квартал — поблажливе місце, але ти паплюжиш його добру натуру, та й мою власну теж!
Підвівшись, він надягнув на голову капелюха і пішов до дверей.
— Одному Богові відомо, чому люди все ще ведуться на твої виверти. Проте ведуться ж, і я разом з ними. На місці Цецилії чи будь-якої з тих гарненьких дуреп, до яких ти залицявся і залицятимешся далі, за будь-яких умов — на місці Цецилії я б дав тобі добрячого ляпаса! А тепер я йду до Бола, аби, як завжди, перепрошувати за тебе та давати раду справам, і мені начхати, куди ти там підеш. Але, присягаюся щелепою студійного скелета, якщо ти завтра не з’явишся з малювальними приладами в одній руці та Цецилією під іншою, та ще й у доброму гуморі, я пориваю з тобою. І хай решта думає, що їм заманеться. Добраніч.
Кліфорд також побажав йому доброї ночі з найлюб’язнішою усмішкою з усіх можливих і розвернувся до дверей. Витягнувши годинника, він дав Еліотові десять хвилин, аби зникнути, а потім дзвінком викликав консьєржа, бурмочучи до себе: