Пролунали оглушливий свист і вигуки протесту, бо народ не бажав слухати герцога, чиї промови він чув уже незліченну кількість разів, — він бажав слухати героя дня, посланого самим Богом, але коли Петр не заговорив, не перестаючи переконливим жестом благати володаря сказати слово, юрба поволі почала вгамовуватись.
І виявилося, що герцог з користю читав свого Макіавеллі. Спершу він зайняв горду і самовпевнену позу, яку автор «Монарха» настійливо рекомендує правителеві і в якій його замолоду намалював славний Анджело Бронзіно, на портреті якого він лівою рукою спирається на грубий том зведення законів, що лежить на столі; щоправда, цього разу він сперся не на зведення законів, а на балюстраду балкона, і, різким рухом правої руки втишивши останні верескливі голоси, виставив уперед підборіддя, як той, чорний, іззаду, прочистив горло і в запалій тиші, порушуваній хіба що перегуком дзвонів, сказав таке:
— Ще сьогодні вранці, любі мої піддані, нам здавалося, що цей день буде найпохмурішим і найсумнішим днем в історії нашого улюбленого міста і землі нашої, днем, коли насильство, й сваволя, і безправ’я, які ми, з волі Божої, змушені були зносити і терпіти, досягнуть свого ганебного верху. Через те, коли ми вивчили гороскоп, який склав для нас добре відомий вам звіздар Лессандро Гадді, й вичитали в ньому, що сьогодні, так, саме сьогодні, має настати хвилина щасливого повороту, коли з нашого міста й держави буде нарешті знято закляття, що його як Божу кару Страмба терпіла понад шість років, ми в це не вірили й навіть суворо докорили Лессандро Гадді за те, що він припустився безглуздої помилки, бо нічого подібного статися не може; та тепер ми бачимо, що наш любий Лессандро Гадді не припустився жодної помилки, і ми якнайсер—дечніше просимо його вибачити нам і забираємо свої прикрі слова назад.
Тут герцог обернувся до зали, перед якою стояв на балконі й де, як можна було припустити, знаходився згаданий Лессандро Гадді, і ласкавим жестом руки привітав щасливого астролога; і народ загукав «Evviva, evviva!»,[53] плачучи від захвату.
Герцог навіть не намагався перервати овації, бо вони були цілком заслужені, й непорушно чекав, коли вони вщухнуть самі собою.
— Так, — провадив він за хвилину, — понад шість років на нас лежав тягар Божої неласки, спричиненої ганебною зрадою одного з перших синів Страмби, покійного графа Одоріко Гамбаріні, якому ми нині бажаємо, щоб земля йому була пером, бо прощаємо йому все й знімаємо своє прокляття, котре досі лежало на його імені. Вершителем згаданої Божої кари був сам папа, це він, намісник Бога на землі й ленний володар Страмби, призначив до нас шефом поліції capitano di giustizia — мужа, який тепер лежить мертвий на помості, бо місія його завершилася, — з суворим наказом, щоб він із допомогою поліції дав якнайболіс—ніше відчути населенню Страмби, що це означає, коли Бог відвертає від народу свій ясний лик, і ми, не тільки як правитель Страмби, але й як вірний слуга Його святості, підтримували capitano в його стараннях, звичайно, з гіркотою й болем у серці й щодень звертали до Всевишнього свою палку молитву, щоб він звільнив нас від дальшого виконання цієї сумної місії. Нас було вчуто лише сьогодні, коли, згідно з констеляцією зірок, як її вірно витлумачив наш славний Лессандро Гадді, молодий герой, котрий квапливо прибув до нашого міста з далекої країни за Альпами як виконавець Божої милості й одним пострілом зі своєї рушниці, тобто одним рухом пальця, врятував від страшної й незаслуженої смерті невинного нащадка згаданого графа Одоріко Гамбаріні, котрому, як мовилося вище, ми подарували його ганебний вчинок, а водночас раз і назавжди позбавив нас від диявола, який так довго з волі Його святості перебував серед наших мурів і, можливо, аж занадто сумлінно виконував свою страхітливу місію.
Герцог змовк, даючи своїм дорогим підданим змогу виявити свою радість і вдячність, що його дорогі піддані й зробили тим способом, який відповідав їхньому темпераментові, а тоді повів далі:
— Немає для володаря події, радіснішої, ніж та, коли він може стати віч—на—віч зі своїм народом і сповістити його, що дні смутку й лиха скінчилися і що настають часи світліші, ніж усі світлі й радісні часи, відзначені в минулому Страмби. Смерть колишнього capitano di giustizia хоч і справдешня й невдавана, однак, крім цієї справдешності й невдаваності, вона значною мірою ще й символічна. Capitano di giustizia сконав, і разом з ним у цьому місті скінчила своє існування його влада, бо нікого більше не буде посаджено на його місце.
Герцог знову хвилину помовчав, з усмішкою на устах чекаючи, коли втихне гамір, який спричинила ця його заява.
— Так, — провадив він далі, — нікого більше не буде посаджено на його місце, а обов’язки шефа поліції виконуватиму я сам, як це завжди було за добрих давніх часів, коли на нас іще не лежав тягар прокляття. Це перша поважна зміна, яку вніс сьогоднішній день в історію Страмби. А майно, яке зосталося після смерті capitano, палац і всі латифундії будуть повернені родині, якій вони належали споконвіку і яку тепер репрезентує тільки молодий граф Джованні Гамбаріні, котрого ми сердечно вітаємо серед нас.
Тут Петр зіскочив зі східців, відкинув гачок і вивів з лев’ячої клітки переляканого на смерть Джованні, який уже стояв на тремтячих ногах, і, ведучи його, наче даму, що входить до танцювальної зали, допоміг піднятись східцями на поміст. І piazza Monumentale стала чорною від капелюхів, шапок і беретів, які, не тямлячись від щастя, городяни підкидали вгору, і вигукам «Evviva, evviva Gambarini!» не було кінця.
— Ось він стоїть тут зараз перед нами, — на повне горло кричав герцог, явно впавши в екстаз, — живий і здоровий, він, хто, за розумом, який не знає таємних помислів Божих, уже й не мав знаходитись серед нас, — а він таки стоїть тут, символ невинності й чистоти, щоб прийняти не лише своє майно, але й посаду, котру посідав його блаженної пам’яті батько — посаду головного хоронителя наших художніх колекцій. А поруч із ним ми бачимо того, хто з успіхом виконав роль вершителя констеляції зірок, — героїчного П’єтро Кукана да Кукан, юнака, обдарованого стількома блискучими властивостями, що ми можемо його призначити й таки призначимо на кілька важливих посад відразу: чудовий латиніст — віднині він називатиметься агbiter linguae latinae,[54] вишуканий промовець — віднині він називатиметься arbiter rhetoricae…[55]
У цю мить герцогиня Діана, яка стояла праворуч від чоловіка, кінчиками пальців торкнулася його ліктя, немовби бажаючи зупинити золотий потік його великодушності, і з руху її губ можна було вичитати, що вона каже: «Годі вже», але герцог нетерпляче смикнув плечем, що не пройшло повз увагу юрби, яка пильно за ним стежила й винагородила добросердечним сміхом, котрий прошелестів майданом.
— Та це ще не все, не все, дорогі мої підданці! — горлав герцог. — Головне ще попереду, бо для нас головне — справедливість, справедливість передусім, і про неї треба подбати якнайретельніше. Я йменую геройського П’єтро Кукана да Кукан почесним громадянином Страмби і як такого призначаю на посаду golfonniere di giustizia — хорунжого справедливості, що дозволяє йому під час великих урочистостей, зокрема під час процесій на свято Божого тіла, власноручно нести найвищий символ того, що для всіх нас найдорожче — хоругву з зображенням терезів і меча.
Ласкавим жестом стримуючи вияви вдячності й вигуки «слава!», якими його осипали вірнопіддані, герцог нарешті змовк і, всміхнувшись, обернувся до дружини, визнаної першою красунею Страмби, якою вона була й насправді, бо ніхто не зміг би дорівнятись їй струнким станом і чудовою шкірою, запашною й пещеною, що вдало зм’якшувало певну різкість живих і енергійних рис її обличчя. Крім того, що це була перша красуня, вона була ще й найзабобонніша жінка Страмби, бо кожна коштовність, кожен дорогоцінний камінь, який оздоблював її шати й зачіску русявого волосся, мав своє приховане, магічне, сприятливе для неї значення. Магічне призначення мала й та дивна обставина, що її першою і найулюбленішою двірською дамою була юродива, так звана Bianca matta, нещасне створіння жіночої статі, яке вміло лише недоречно і невчасно сміятись гортанним сміхом і без причини плескати незграбними ручками; ця бридка потвора викликала тільки огиду й співчуття, але герцогиня обдаровувала її своєю ласкою і прихильністю, вбираючи в найгарніші свої вбрання, які сама вже не носила і які перешивала для потвори її найкраща кравчиня; гуляючи з нею в парку, герцогиня пильно стежила, щоб ніхто з неї не глузував і не ображав її — і все це тільки тому, що, за віщуванням магів та ясновидців, життєвий шлях герцогині Діани доти буде ясним і недоступним для темних, несприятливих впливів долі, поки вона віддаватиметься перманентній — так звучав terminus technicus[56] — доброчинності, la beneficenza permanente; ну, a безперестанку тримати поблизу своєї герцогської особи, й охороняти, й осипати ласками створіння, таке відразливе, яким була Bianca matta, — це була не лише перманентна доброчинність, але й безперервне випробування для герцогининого шлунка та терплячості.