Выбрать главу

— Так, нічия, і навіть, як ви кажете, явна, — нерішуче погодизся з ним герцог. — Ніякої перемоги, тільки непевний страхітливий кінець, як того й заслуговує посередній гравець мого рівня. Чи, може, на вашу думку, я не посередній гравець?

— Так, ваша високосте, дякувати Богові, ви лишень посередній гравець, — відповів Петр.

Вражений герцог ледь помітно почервонів і закашлявся.

— Дякувати Богові, кажете? А я гадав, що вам неприємна будь—яка посередність, Петре Куканю. Чи, може, це не так? Тоді я в вас помилився.

— І все—таки я зважусь наполягати на своїй думці, — сказав Петр. — Шахи — не тільки найдотепніша, але й найважча з усіх ігор, і той, хто хоче в ній досягти рівня, вищого за посередній, мусить віддати цьому чимало часу й аж ніяк не менше сили, ніж під час занять такою корисною і чудовою наукою, як, скажімо, математикою або геометрією; тут усі зусилля йдуть на опанування тільки гри й нічого іншого, тільки гри. Через те посередність при грі в шахи, як це відзначав уже Кастільйоне, — єдино і виключно, — на відміну від усіх інших сфер людської діяльності, — достойніші похвали, ніж майстерність.

Герцог якусь хвилину сидів мовчки, заплющивши очі, немовби поринув у сон.

— Я сумніваюся, чи ця максима стосується й правителя. Правитель, хоч би що він робив, ні в чому не сміє допускати грубих і принципових хиб, навіть граючи в шахи, бо якщо він помиляється, то без сумніву помилятиметься й виконуючи своє покликання. Моя помилка була в тому, що я передчасно ввів у гру королеву, так чи ні?

— Так, бо цим самим ваша високість відкрила дорогу моєму слону, — відповів Петр.

— Такою ж помилкою було й те, — провадив далі герцог, — що я забув зробити рокіровку навіть ціною втрати пішака, над яким нависла загроза. Слушним з мого боку було те, ще я, не зумівши зупинити просування вашого коня, спробуваз розгорнути контратаку на ферзевому фланзі, але я припустився нової помилки, не довівши цю контратаку до кінця. Все це розумієш і бачиш, коли вже нічого не можна змінити; і в житті все теж відбувається майже так само. Я вчинив слушно, що негайно скористався зайнятістю Його святості для того, аби зняти прокляття з імені Гамбаріні, бо цим самим мені вдалося розрядити неймовірно напружену ситуацію і вмити руки від ненависного урядовця, який однаково був уже мертвий, проте я прорахувався, не зумівши перешкодити тому, щоб Гамбаріні і його прибічники підвели голови. Навпаки, я вчинив слушно, що скористався популярністю, якою ви тішитесь у Страмбі, як противагою зростаючому впливові Гамбаріні. Ви не думайте, що я не стежу за вашими діями. Ви поводитесь якнайкраще, вояки на вашому боці й ладні піти за вас у вогонь і в воду. Хоч, правдоподібно, вправи у підкопах під фортечні мури й мистецтві підкладати заряди, які ви запровадили, не досягнуть практичного наслідку, бо я не можу уявити собі, що страмбське військо колись у майбутньому облягатиме чужі фортеці, й, мабуть, трохи шкода, що при цьому ви руйнуєте рештки римського віадука, але нехай. Вояк за покликанням повинен уміти все, що належить до його ремесла й що вимагає фізичної витривалості та особистої мужності.

Петр, не заперечуючи, проковтнув великопанську зневагу, з якою герцог оголосив його, Петрів, вступ на військову службу своїм власним, тонко розрахованим шаховим ходом. Він тільки сказав:

— Для мене велика честь, що ваша високість бодай почасти схвалює мої несміливі спроби бути корисним.

— Я справді пишаюся тим, що зразу, з першої ж хвилини, розпізнав у вас, Петре Куканю, людину, винятково обдаровану й благословенну, тим часом як менш прозірливий знавець людських натур, ніж я, міг просто сприйняти вас за навіженого фанфарона, — сказав герцог. — Я знаю, що ви справжній Петр, тобто «скеля», і не сумніваюся, що Джованні Гамбаріні — не більше як марнославний вітрогон, слабак і плейбой; яле нічого не вдієш — у нього гучне ім’я, яке в Страмбі стало символом бунту й віроломства, і через те він має сильних заступників, котрі шикуються в лави за його хирлявою спиною і чинять такі неподобства, що я колись змушений буду втопити їх у крові й знову опинюся там, де мені не хочеться бути і де я вже був перед вашою появою, і — о лихо! — шибениця перед головною брамою знову прогнеться під тягарем повішених. Що вони замишляють і коли збираються це здійснити, я не знаю, але мені відомо принаймні одне — нові сумні події не примусять себе довго чекати, і я передчуваю, що їхні дії будуть добре продумані й розраховані на успіх, бо Гамбаріні має мудрого порадника, аптекаря Джербіно: він хоч і простого роду, але пройдисвіт, якого я вже давно мав прибрати або, навпаки, підвищити і приблизити до свого трону; а я замість цього, з одного боку, відштовхнув його, а з другого — спонукав до опору тим, що свого часу наказав прилюдно відшмагати на piazza Monumentale за якийсь зухвалий вислів; і це була подвійна помилка, — ви теж це визнаєте, — але тоді я не бачив іншого виходу, бо люди — не лише фігурки в грі, а й істоти, які приносять практичну користь, а про Джербіно відомо, що він відвертає від моєї землі моровицю.

Герцог зітхнув і схилився над шахівницею; немовби бажаючи пересвідчитись, чи партія, яку вони щойно зіграли з Петром, і справді закінчилася внічию, він почав ганятись за власним слоном Петровою турою, і при цьому провадив далі:

— Зі смертю capitano di giustizia і зняттям Божого прокляття з моїх володінь та з мого народу ми, наскільки це можливо, взагалі припинили допити безпосередньо в катівнях, до яких capitano вдавався так часто, так широко й так жорстоко, що ніхто не міг цього уникнути, і життя в Страмбі стало просто нестерпне; а це була помилка, отож добре, що я в цьому навів лад. Але цей правильний хід має ті незручності, що численні таємні донесення, які я одержую й зосереджую в своїх руках, мені неясні, і я блукаю навпомацки. Ось, приміром, така деталь: цієї ночі між десятою і дванадцятою годиною начальник варти біля брами Сан—П’єтро повинен випустити, розумієте, випустити з міста самотнього вершника на пароль «Dolce far niente».[87] Що це може означати?

— А від кого він отримав такий наказ? — запитав Петр.

— Я міг би в нього про це запитати сам, — зітхнув герцог, — але боюся, що такі розпити потягли б за собою цілу низку нових запитань, тобто арештів і катівських допитів. Через те буде краще, якщо ви накажете кільком надійним людям непомітно стерегти браму ззовні; хай вони того вершника, якщо він поїде, як слід роздивляться.

— Я вважатиму для себе за честь виконати наказ вашої високості, — сказав Петр, — хоч, як на мене, тут ідеться тільки про один з незліченних невинних епізодів, котрі завжди траплялися й траплятимуться, поки чоловіки будуть займатись браконьєрством у чужих лісництвах, а жінки будуть солодкими й знадливими. Dolce far niente й опівнічна втеча з міста — це сюжет, гідний самого Боккаччо.

— Так і я спершу був сприйняв цю звістку, — відповів герцог, — і так її зрозумів і розумів би аж до цієї хвилини, якби не те, що Гамбаріні запросив вас, Петре, сьогодні ввечері до себе додому.

— Дозволю собі висловити захоплення з приводу поінформованості вашої високості, — сказав Петр. — І все ж на свій сором признаюся, що не вловлюю зв’язку між запрошенням, надісланим мені, і чиєюсь пригодою, яку я відважився порівняти до одного з сюжетів Боккаччо.

Герцог хвилину помовчав, а тоді відповів:

— Я поясню вам це коротко й напрямки. Я сподівався й з твердою упевненістю очікував, що Гамбаріні в останню хвилину, коли змову буде підготовлено настільки, щоб її можна було почати, спробує переманити вас на свій бік.

Серце в Петра закалатало. «Кінець манівцям, — подумав він, — годі ходити коло та навколо».

— Я маю щодо цього великий сумнів, — відповів він. — Гамбаріні знає, що я не можу перейти на його бік, бо йому відомо, що я люблю дочку вашої високості.

Герцогом обличчя лишилося незворушним.

— Ні, Гамбаріні цього не знає, — відповів він. — Йому відомо тільки те, що ви упадали коло неї, а це не одне й те саме. Гамбаріні — хлопчисько, тому не може знати людей так, як знаю їх я. Він напевне гадає, що ви діяли з розрахунку й що врешті—решт вам байдуже, якими шляхами ви досягнете успіху і влади.

— За шість років наших дружніх стосунків, — заперечив Петр, — Джованні не раз міг переконатись, що я не з тих, хто змінює свої погляди. Через те я гадаю, що він спробує скоріше прибрати мене, ніж переманити на свій бік.

вернуться

87

Солодке неробство (іт.)