Я зупинився перед дверима Веріті. Глибоко вдихнув, а тоді повільно видихнув, проганяючи геть затьмарення духу. Що сталося, те сталося, той час проминув. Нема сенсу про це думати. За своїм давнім звичаєм, я ввійшов без стуку, щоб шум не перервав зосередження Веріті.
Він не мав скіллити, але робив це. Перехилився через парапет, хоч віконниці на вікнах були відкриті. У всій кімнаті віяв вітер, сніг кружляв, осідаючи краплями на його темному волоссі, темно-синій сорочці та каптані. Він глибоко й рівномірно дихав, у ритмі середньому між дуже глибоким сном і переведенням віддиху під час відпочинку після бігу. Здавалося, що він мене не помічає.
— Принце Веріті? — тихо сказав я.
Принц обернувся до мене, а його погляд сяйнув, як тепло, як світло, війнув, як вітер, мені в обличчя. Він увійшов у мене Скіллом з такою силою, що я почувався наче вигнаним з себе самого, його свідомість оволоділа моєю настільки повно, що на мене в ній уже не зосталося місця. Якусь мить я тонув у Веріті, а тоді він зник, відступаючи так швидко, що я зостався, здригаючись і задихаючись, як риба, покинута високою хвилею. Одним кроком він опинився біля мене, підхопив за плече і втримав на ногах.
— Вибач, — виправдовувався він. — Я не сподівався на тебе. Ти застав мене зненацька.
— Я мав постукати, мій принце, — відповів я, а тоді швидко кивнув йому, що можу вже стояти сам. — Що це ви так пильно роздивляєтеся?
Він глянув на мене.
— Нічого особливого. Кілька хлопців на скелях дивляться на розваги китів. Два наші суденця вийшли рибалити палтуса. Навіть за такої погоди, хоча вона не надто їх тішить.
— То ви не скіллите піратів із Зовнішніх островів…
— О цій порі року там немає жодних. Але я тримаю вахту. — Він глянув на моє передпліччя, те саме, яке щойно випустив, і змінив тему. — Що з тобою сталося?
— Тому я й прийшов до вас. На мене напали перековані. На схилі хребта, де добре полювати на тетеруків. Біля кошари для кіз.
Він швидко кивнув, а його темні брови зійшлися.
— Мені відома ця місцевість. Скільки? Опиши їх.
Я стисло описав йому нападників, а він коротко кивнув головою. Звістка його не здивувала.
— Мене повідомили про них чотири дні тому. Вони не могли так швидко опинитися поблизу Оленячого замку, якщо тільки не йшли увесь час, не зупиняючись. З ними покінчено?
— Так. Ви сподівалися на них? — Мене це вразило. — Я думав, ми всіх понищили.
— Ми знищили тих, хто був тоді тут. Є й інші, що рухалися в цьому напрямку. Я слідкував за ними по звітах, але не сподівався, що вони так швидко дійдуть аж сюди.
Я недовго змагався з собою, силячись опанувати голос.
— Мій принце, чому ми просто стежимо за ними? Чому ми не… не займемося цією проблемою?
Веріті видав тихий гортанний звук і повернувся до вікна.
— Інколи слід чекати, дозволивши ворогові закінчити рух, аби виявити, якою є його повна стратегія. Ти мене розумієш?
— То перековані мають стратегію? Думаю, що ні, мій принце. Вони були…
— Опиши мені їх повністю, — наказав Веріті, не дивлячись на мене. Я трохи завагався, тоді ще раз детально все розповів. Коли дійшло до кінця бійки, моя розповідь стала дещо незв’язною. Я дозволив словам померти на моїх устах.
— Але мені вдалося вирватися з його стискання. І вони всі троє там загинули.
Він не відводив очей від моря.
— Тобі слід уникати фізичних зіткнень, Фітце Чівелрі. Здається, тебе завжди в них ранять.
— Знаю, — сумирно визнав я. — Год старалася зі мною якомога краще, як могла…
— Але насправді тебе не вчили бути бійцем. Ти маєш інші таланти. До них ти повинен вдаватися, щоб захистити себе. Так, з тебе непоганий фехтувальник, добре орудуєш мечем, але тобі бракує сили й ваги, щоб бути справжнім бійцем. Принаймні поки що бракує. І в бійці це завжди обертається проти тебе.
— Мені не пропоновано вибору зброї, — сказав я дещо роздратовано, а тоді додав: — Мій принце.
— Ні. Не пропоновано. — Він говорив наче здаля. Незначне напруження в повітрі сповістило мене, що він скіллить навіть під час нашої розмови. — Боюся, однак, що знову мушу тебе вислати. Думаю, ти маєш рацію. Я доволі довго спостерігав за тим, що відбувається. Перековані сходяться до Оленячого замку. Не розумію, чому це так, та, може, важливішим є не знати це, а не дати їм дістатися мети. Ти знову візьмешся за усунення цієї проблеми, Фітце. Можливо, я зумію втримати мою пані від втручання. Наскільки мені відомо, вона тепер має власну варту на той випадок, коли хотіла б проїхатися.