Вона не усміхалася.
— Ти мусиш іти.
Я відчував, що моя усмішка зникає.
— Моллі, прошу, поговори зі мною. Я думав, що коли ми востаннє розмовляли, то розуміли одне одного. А тепер ти не кажеш мені жодного слова, відвертаєшся від мене… Я не знаю, що змінилося, не розумію, що між нами відбувається.
— Нічого. — Раптом вона здалася мені дуже ламкою. — Нічого між нами не відбувається. Нічого не може між нами відбуватися, Фітце Чівелрі, — і це ім’я так дивно звучало на її губах. — Я мала час подумати. Коли б ти прийшов до мене отак тиждень тому, місяць тому, поривчастий та усміхнений, то знаю, що я піддалася б.
На її обличчі з’явилася тінь сумної посмішки, так ніби вона могла б згадувати, як нині мертва дитина стрибала колись давно у літній день.
— Але ти цього не зробив. Був коректним, практичним, і все робив правильно. Може, це звучить по-дурному, але мені це завдало болю. Я сказала собі, що коли б ти любив мене так глибоко, як запевняв, то ніщо: ні стіни, ні манери, ні репутація, ні протокол — ніщо не завадило б тобі побачитися зі мною. Тієї ночі, коли ти прийшов, коли ми… але це нічого не змінило. Ти не повернувся.
— Але ж це для твого блага, для твоєї репутації, — у відчаї почав я.
— Цсс. Кажу тобі, що це дурне. Але почуття не мусять бути мудрими. Вони просто є. Твоє кохання до мене не було мудрим. І моя небайдужість до тебе. Я до цього додумалася. І ще додумалася, що мудрість мусить пересилити почуття. — Вона зітхнула. — Я так лютувала, коли твій дядько вперше зі мною розмовляв. Так обурювалася. Ця розмова змусила мене до непокори, до твердого рішення зостатися, хай що б нас розділяло. Але я не камінь. Та навіть коли б і була, то й камінь не витримає під постійними холодними краплями здорового глузду.
— Мій дядько? Принц Регал? — я не міг повірити такій підступності.
Вона повільно кивнула.
— Він хотів, щоб я нікому не розповідала про його візит. Нічого, казав він, нічого не вдалося б здобути, якби ти про це довідався. Він мусить діяти в інтересах родини. Казав, що я повинна це зрозуміти. Я й зрозуміла, але це мене розлютило. І лише з часом завдяки йому збагнула, що це і в моїх інтересах.
Вона замовкла і провела рукою по щоці. Плакала. Беззвучно, лише сльози текли, коли говорила.
Я підійшов до неї через кімнату. Спробував пригорнути. Вона не опиралася, і це мене здивувало. Я обіймав її обережно, наче вона була метеликом, якого легко розчавити. Схилила голову вперед, так що її чоло ледь торкалося мого плеча, і говорила в мої груди:
— Через кілька місяців я назбираю досить, щоб почати все наново. Не розпочну власної справи, а винайму десь кімнатку і знайду роботу, яка дасть мені утримання. І заощаджуватиму на крамничку. От що я збираюся робити. Леді Пейшенс добра, а Лейсі стала мені справжнім другом. Але мені не подобається бути служницею. І я не робитиму цього довше, ніж мушу.
Вона замовкла й нерухомо стояла в моїх обіймах. Трішечки дрижала, наче з утоми. Мабуть, їй забракло слів.
— Що казав тобі мій дядько? — обережно спитав я.
— Ох, — вона ковтнула слину й потерлася об мене обличчям. Певно, витирала сльози об мою сорочку. — Тільки те, чого я могла від нього сподіватися. Коли прийшов до мене вперше, був холодним і тримався на відстані. Думав, що я… вулична шльондра. Суворо мене застеріг, що король більше не терпітиме скандалу. Намагався дізнатися, чи я не вагітна. Звичайно ж, я розлютилася. Сказала йому, що це неможливо. Що ми ніколи… — Моллі замовкла, і я відчув, що їй було страшенно соромно через те, що хтось міг про таке питати. — Тоді сказав мені, що коли так, то це добре. Питав мене, чого б я хотіла як відшкодування за твій обман.
Це слово було, як цизорик, що прокручувався в моїх нутрощах. Шаленство, яке я відчував, наростало, але я змусив себе мовчати, щоб вона могла все викласти.
— Я сказала йому, що нічого не сподіваюся. Що обманювала себе так само, як ти обманював мене. Тоді він запропонував мені гроші. І піти геть. І ніколи про тебе не говорити. Чи про те, що між нами було.
Моллі тяжко було говорити. Її голос на кожній фразі ставав вищим і напруженішим. Намагалася бути спокійною, але я знав, що це не так.
— Запропонував мені достатньо, щоб відкрити свічну крамничку. Я була сердита. Сказала йому, що не можу за плату перестати кохати когось. Що коли б гроші змусили мене когось полюбити або розлюбити, то я справді була б шльондрою. Він дуже розлютився, але пішов.
Раптом вона судомно захлипала, тоді завмерла. Я легко провів долонями по її раменах, відчуваючи там напруження. Торкнувся її волосся, м’якшого за будь-яку кінську гриву, і гладив його.