— Барріч хоче стерегти ваші двері, почавши з цієї ночі. Він боїться, що, коли інші довідаються про вашу вагітність, вашому життю загрожуватиме небезпека.
Інша жінка могла б збліднути чи принаймні здавалася б здивованою. Кеттрікен натомість торкнулася дуже спідручного ножа, якого завжди носила поруч із в’язкою ключів.
— Я майже хотіла б прямого нападу.
Вона замислилася.
— Думаю, що це розумно. Чим нам зашкодить те, що вони знатимуть про наші підозри? Ні, про нашу певність. Чому я мушу бути обережною й тактовною? Барріч дістав уже їхнє привітання — стрілу в ногу. — Гіркота в її голосі та прихований під цією гіркотою гнів мене вразили. — Барріч може прийняти сторожовий пост і мою подяку разом з ним. Я могла б вибрати когось сильнішого, але не мала б до нього такої довіри, яку маю до Барріча. Чи його поранена нога дасть йому змогу виконати цей обов’язок?
— Не думаю, щоб його гордість дозволила це комусь іншому.
— Тоді гаразд. — Вона помовчала. — Я поставлю там для нього крісло.
— Сумніваюся, щоб він із нього скористався.
Вона зітхнула.
— Ми всі маємо власні способи приносити жертви. Хай там як, воно там стоятиме.
Я погодився, схиливши голову, а вона відпустила мене. Повернувся до своєї кімнати, збираючись прибрати й покласти на місце все, витягнене для Барріча. Але, тихо йдучи коридором, я зі здивуванням помітив, що двері моєї кімнати повільно відчиняються. Беззвучно підійшов до інших дверей і припав до одвірка. За мить із моєї кімнати вийшли Джастін і Серена. Я ступив крок їм назустріч.
— Далі шукаєте місця для побачень? — їдко спитав я.
Вони обоє застигли. Джастін відступив назад, майже сховавшись за Серену. Серена зиркнула на нього, а тоді твердо стала переді мною.
— Ми не зобов’язані відповідати на жодне твоє питання.
— Навіть на те, що ви робили в моїй кімнаті? Ви знайшли там щось цікаве?
Джастін тяжко дихав, наче щойно біг наввипередки. Я навмисне глянув йому в очі. Він занімів. Я посміхнувся йому.
— Ми взагалі не зобов’язані з тобою розмовляти, — проголосила Серена. — І знаємо, хто ти. Ходімо, Джастіне.
— Ви знаєте, хто я? Цікаво. Будь певна, я теж знаю, хто ви. І не тільки я.
— Звіролюд! — просичав Джастін. — Ти погруз у болоті найогиднішої з магій. Думав, що ми цього не помітимо? Не дивно, що Гален визнав тебе за неспроможного до Скіллу!
Його стріла влучила в ціль і затремтіла у найпотаємнішому з моїх страхів. Я намагався не показати їм цього.
— Я вірний королю Шрюдові.
Обличчя зібране, погляд спокійний. Я сказав їм більше, ніж цю фразу. Не словами. Але я зміряв їх очима згори донизу, порівняв із тим, чим вони мали бути, і виявив їхній брак. Помітивши, як Джастін і Серена переступають з ноги на ногу, як швидко перезираються, вирішив, що вони усвідомлюють свою зраду, бо звітували Регалові, знаючи, що мусять звітувати королю. Не обманювалися щодо себе: вони розуміли. Можливо, Гален вкарбував відданість Регалові у їхні мізки, можливо, вони не могли навіть подумки постати проти нього. Але якась їхня частка досі знала, що король — це Шрюд і що вони зламали вірність королю, якому присягали. Я сховав цю крихту знання, цю тріщину, у яку певного дня можна буде вбити клин.
Я ступив крок уперед і радісно спостерігав, як Серена, скулившись, відсахується від мене, а Джастін скоцюрбився між нею і стіною. Але не зробив жодного загрозливого руху. Повернувся до них спиною й відчинив двері. Входячи в кімнату, я відчув підступний пучок намацування Скіллом на краю своєї свідомості. Інстинктивно заблокувався, як навчив мене Веріті.
— Тримайте свої думки при собі, — застеріг я їх, не удостоївши бодай тим, щоб озирнутися до них. І зачинив двері.
Якусь мить я стояв, віддихуючись. Спокійно. Спокійно. Я не послабив оборони свідомості. Тоді тихо, ретельно зайнявся замком. Засунувши двері, обережно обійшов кімнату. Чейд сказав мені колись, що таємні вбивці завжди мусять вважати тих, інших, умілішими за себе. Це єдиний спосіб вижити і зберегти пильність. Отож я не торкнувся нічого, що могло бути покрите отрутою. Натомість став посеред кімнати, заплющив очі і спробував достеменно згадати, який вигляд вона мала, коли я востаннє її залишив. Тоді розплющив очі й почав шукати змін.
Невеличка таця із зіллям стояла на віку одежної скрині посередині. А я зоставив її скраю, щоб Барріч міг дотягтися. Тож вони перерили скриню. Гобелен із королем Вайздомом, який уже кілька місяців як трохи перекривився, тепер висів рівно. Це все, що я помітив. Це мене заінтригувало. Я гадки не мав, чого вони шукали. З того, що рилися в одежній скрині, випливало б, що той предмет достатньо малий, аби там поміститися. Але навіщо піднімати гобелен і заглядати за нього? Я стояв нерухомо, хвилину поміркувавши. Вони не шукали навмання. Я не був певний, що вони сподівалися знайти. Але здогадувався, що їм звелено шукати таємний перехід у моїй кімнаті. Це б означало, що Регалові було недостатньо вбивства леді Тайм. Його підозри були сильнішими, ніж Чейд дав мені змогу здогадатися. Я був майже вдячний за те, що так і не знайшов, як відкривається вхід до Чейдових кімнат. Це додало мені певності в надійності їхньої таємниці.