Керф і Фоксглов кивнули головами. Барріч глянув на них.
— Я хочу, щоб ваші лучники зайняли позицію довкола замку. Там нам слід затримати піратів, не вступаючи з ними в жодні близькі сутички. Хай просто залишаються на тому місці, де перебувають зараз. Вони намагатимуться прорватися назад крізь пробоїни у стінах. Там потрібно стерегти їх якнайпильніше, але бути на сторожі вздовж усієї зовнішньої стіни. І тим часом не намагайтеся взагалі заходити за неї. Даймо їм поваритися, як крабам у горщику.
Короткі кивки від обох капітанів. Барріч вів далі.
— Мені потрібні мечі для захоплення кораблів. Очікую, що бій буде нелегким. Вони захищатимуть свою єдину можливість утечі. Пошліть кількох не дуже вправних лучників, нехай наготують вогненні стріли. Якщо все інше не вдасться, спалимо їхні кораблі. Але спершу спробуємо їх здобути.
— «Раріск»! — крикнув хтось із задніх рядів. Усі голови повернулися в бік води. Це «Раріск» обходив північний виступ Затишної бухти. За мить з’явилося друге вітрило. Кіннота позаду нас здійняла крик. Але за нашими кораблями погойдувався інший, закотвичений у глибокій воді, білий, як черево мерця, з надутими вітрилами. Коли я його побачив, усередині мене все похололо.
— Білий корабель! — видушив я. Страх викликав у мене дрощі, це було майже як біль.
— Що? — спитав здивований Барріч. Перше слово, яке він мені сьогодні сказав.
— Білий корабель! — повторив я і вказав рукою.
— Що? Де? Ото? То згусток туману. Наші кораблі входять до гавані.
Я глянув. Він мав рацію: згусток туману, що танув під промінням ранкового сонця. Хоч як я вдивлявся, нічого іншого не бачив. Мій жах розвіявся, як примара, з глузливим сміхом. Але день раптом здався холоднішим, а сонце, що ненадовго пробилося крізь штормові хмари, було слабким і водянистим. Передчуття чогось недоброго накрило день і трималося, як неприємний запах.
— Тепер поділіть сили й розгортайте їх, — спокійно сказав Барріч. — Не хочемо, щоб наші кораблі зіткнулися з опором при підході до берега. Швидко. Фітце. Ти підеш із силами, що атакуватимуть червоні кораблі. Будь там, коли «Раріск» причалить, і передай команді на борту наші рішення. Щойно червоні кораблі будуть очищені, усі бійці повинні приєднатися до нас і тримати остров’ян в облозі. Шкода, що немає можливості передати герцогу Келвару повідомлення про наші дії. Зрештою, думаю, що невдовзі він сам усе побачить. Гаразд, тепер уперед.
Було невеличке замішання, кілька коротких слів, якими обмінялися Керф і Фоксглов, але напрочуд швидко я опинився за Фоксглов з її військовим загоном. У мене був свій меч, та насправді бракувало сокири, з якою я так зручно почувався впродовж літа.
Ніщо не пішло так гладко, як планувалося. Ми зустріли остров’ян у руїнах міста задовго до того, як дісталися пляжів. Вони поверталися до своїх кораблів із полоненими, які сповільнювали їхній рух. Ми напали на піратів. Частина з них стала до бою, а частина покинула полонених і побігла поперед наших коней. Невдовзі наші війська розпорошилися по все ще тліючих будинках і засипаних уламками вулицях Нітбея. Деякі наші вояки зосталися, щоб перерізати пута бранців і допомогти їм, як лише могли. Фоксглов лютувала через запізнення, бо ті пірати, що встигли втекти, попередили корабельну охорону. Вона швидко розділила наші сили, залишивши жменьку солдатів допомогти виснаженим городянам. Сморід мертвих тіл і дощ на обвуглених балках повернули мене до згадок про Фордж, таких яскравих, що я майже втратив контроль над собою. Скрізь були мертві тіла, куди більше, ніж ми очікували. Я відчув, що вовк рискає десь у руїнах, і це додало мені духу.
Фоксглов напрочуд майстерно нас вилаяла, а тоді вишикувала всіх своїх людей клином. Ми дісталися червоних кораблів тільки тоді, як один з них відходив у море разом із відпливом, тож мало що могли з ним зробити, але встигли запобігти відплиттю другого корабля. Тих ми повбивали дуже швидко. Їх було небагато, лише найнеобхідніші веслярі. Нам навіть вдалося перебити їх, перш ніж вони перерізали більшість бранців, що лежали, зв’язані, на корабельних лавках. Ми підозрювали, що на кораблі, який відплив, був подібний вантаж. На мою думку, саме тому пірати від самого початку не планували вступати в бій з «Раріском» чи іншими кораблями, які тепер гналися за тим, що втік від нас.
Зате червоний корабель забрав заручників. Куди? На примарний корабель, якого ніхто, крім мене, не бачив? Навіть думка про білий корабель викликала у мене тремтіння і тиск у голові, як на початку болю. Можливо, вони збиралися втопити заручників чи перекувати їх, чи ще щось. Я не міг тоді належно все обдумати, але затямив ці відомості для Чейда. Три інші кораблі мали на своєму борту військові залоги, і ті чинили опір так затято, як і передбачав Барріч. Один корабель згорів, підпалений надміру ревним лучником, але решта зосталися неушкодженими.