Доки «Раріск» причалив, ми вже зайняли всі кораблі. Лише тоді я зміг підняти голову й оглянути Затишну бухту. Ні сліду білого корабля. Може, це й справді був лише клубок хмар. Слідом за «Раріском» прийшла «Констанс», тоді флотилія рибальських кораблів і навіть кілька торгових. Більшість із них мусила стати на якір у мілкій затоці, але людей з них швидко перевезено на берег. Команди військових кораблів чекали, доки їхні капітани почують, що відбувається, але рибальські й торгові суденця пропливли повз нас і рушили просто до обложеного замку.
Вимуштрувані залоги військових кораблів швидко їх наздогнали, і, коли ми дісталися зовнішніх стін замку, там уже запанувало певне співробітництво, якщо не справжня організація. Бранці, визволені нами, були ослаблені через брак харчів і води, але, тільки-но отямившись, дали нам необхідні відомості про зовнішні земляні укріплення. Пополудні облога довкола піратів усталилася. Барріч насилу переконав усіх причетних, що принаймні один з наших кораблів мусить залишатися на воді з повною командою і напоготові. Його передчуття справдилося наступного дня, коли північний виступ затоки обпливли ще два червоні кораблі. «Раріск» погнався за ними, але ті втекли надто легко, щоб ми могли відчути через це задоволення. Усі знали, що вони просто знайдуть незахищене селище вгору вздовж узбережжя і нападуть на нього. Кілька рибальських кораблів із запізненням рушили в погоню, проте не мали шансів догнати обсаджені гребцями піратські кораблі.
На другий день облоги нас опосіла нудьга й невигода. Погода знову змінилася. Твердий хліб почав пліснявіти, сушена риба перестала бути сухою. Аби підкріпити наш дух, герцог Келвар додав Оленячий прапор Шести герцогств до власної хоруговки, що маяла над Бейгардом у нас на виду. Але, подібно до нас, він обрав стратегію очікування. Остров’ян замкнуто. Вони не намагалися ні прорватися до нас, ні наблизитися до замку. Все завмерло в очікуванні.
— Ти не слухаєш попереджень. Ніколи не слухаєш, — тихо сказав мені Барріч.
Опускалася ніч. Ми вперше від прибуття могли провести разом кілька хвилин. Він сидів на колоді, випроставши поранену ногу. Я присів навпочіпки біля вогнища, намагаючись зігріти руки. Ми сиділи назовні тимчасового притулку для королеви, докладаючи дров до вогню, що сильно димів. Барріч хотів, щоб Кеттрікен облаштувалася в одному з нечисленних уцілілих будинців Нітбея, але вона відмовилася, наполігши на тому, що зостанеться поблизу своїх воїнів. Її охоронці вільно відходили і приходили до її намету й до її вогню. Барріч супився через таку фамільярність, але не міг не оцінити їхньої відданості.
— Твій батько теж таким був, — раптом зауважив він, коли двоє вартових Кеттрікен вийшли з її намету й рушили змінити на посту двох інших.
— Не слухав попереджень? — здивовано перепитав я.
Барріч похитав головою.
— Ні. Його солдати теж завжди входили й виходили о кожній годині. Я постійно дивувався, як це він зумів зостатися сам на сам, щоб сотворити тебе.
Мабуть, я був шокованим, бо Барріч теж раптом почервонів.
— Вибач. Я втомлений, а нога… завдає мені клопоту. Не думаю про те, що сказав.
Несподівано я зумів усміхнутися.
— Усе гаразд, — мовив, і так воно й було. Відколи Барріч довідався про Нічноокого, я боявся, що він знову мене прожене. Жарт, навіть грубуватий, був цілком приємною переміною.
— Ти говорив про попередження? — сумирно спитав я.
Він зітхнув.
— Ти це сказав. Ми ті, ким ми є. І він так казав. Інколи вони не дають нам вибору. Просто пов’язуються з нами.
Десь у темряві вив собака. Але це був не собака. Барріч глянув на мене.
— Взагалі не можу його контролювати, — зізнався я.
Ані я тебе. А навіщо нам одне одного контролювати?
— І ще він втручається в особисті розмови, — зауважив я.
— Немає нічого особистого, — упевнено сказав Барріч. Говорив тоном людини, яка добре це знає.
— Мені здавалося, наче ти казав, що ніколи не вживав… це. — Навіть тут я не міг уголос промовити слова «Віт».
— Не вживав. Нічого доброго з цього не виходить. Скажу тепер тобі виразно те, що вже й раніше говорив. Це… тебе змінює. Якщо ти піддасися. Якщо ти цим живеш. Якщо ти не можеш це виключити, то принаймні не шукай його. Не стань…
— Баррічу!