— Я геть цього не розумію, але знав про цю проблему. Ти певний, що саме тоді його загубив?
І я розповів йому про неясне відчуття Веріті під час битви й можливість того, що саме тоді його було атаковано. Барріч нетерпляче кивнув.
— А ти не можеш поскіллити до нього тепер, коли все спокійно? Відновити зв’язок?
Я трохи почекав, намагаючись подолати власний відчай.
— Ні. Не можу. Я не маю такого Скіллу.
Барріч насупився.
— Дивись. Ми знаємо, що останнім часом звістки не доходять. Звідки нам знати, чи це не вигадка?
— Я гадаю, що ми й не знаємо. Хоча тяжко повірити, щоб навіть Регал насмілився запевняти про смерть Веріті, якщо він живий.
— Я не вірю, що може бути річ, на яку він нездатний, — тихо сказав Барріч.
Я відірвався від зчищання болота з копит Сажки. Барріч сперся на дверці загородки Рудді, втупившись у далечінь. Сиве пасмо в його волоссі було живим нагадуванням про те, наскільки безжальним може бути Регал. Він наказав убити Барріча так безтурботно, як можна б ляснути набридливу муху. І, здавалося, ніколи особливо не переймався тим, що Барріч залишився живим. Принц не боявся помсти з боку стайничого чи бастарда.
— Так. А що б він сказав, якби Веріті повернувся? — тихо спитав я.
— Коли б він був королем, то знав би, що Веріті ніколи не повернеться. Той, хто сидить на престолі Шести герцогств, може позбутися людей, які йому заважають.
Барріч не дивився в мій бік, кажучи це, а я намагався, щоб цей укус мене не дістався. Він мав рацію. Я не сумнівався, що коли б Регал здобув владу, то знайдуться готові виконувати його накази. Можливо, що кілька таких готових уже є. Ця думка пройняла мене дивним холодом.
— Якщо нам потрібний безсумнівний доказ того, що Веріті живий, то єдиний вихід — це послати когось, хто б його знайшов і повернувся зі звістками про нього, — виклав я Баррічу свої міркування.
— Навіть за умови, що посланець виживе, це й так триватиме надто довго. Коли Регал матиме владу, слово посланця буде для нього нічим. Той, що принесе ці звістки, не відважиться промовити їх уголос. Нам потрібен доказ, що Веріті живий, доказ, який прийме король Шрюд, і він нам потрібен раніше, ніж Регал здобуде владу. Бо він не був би довго королем-в-очікуванні.
— Король Шрюд і дитина Кеттрікен далі стоять між ним і троном, — запротестував я.
— Це місце виявилося згубним для дорослих і сильних мужчин. Сумніваюся, щоб старий хворий чоловік чи ненароджена дитина мали більше щастя. — Барріч труснув головою і тимчасово облишив цю думку. — Так. Ти не можеш до нього скіллити. Хто може?
— Будь-хто із групи.
— Ха. Я жодному з них не вірю.
— Король Шрюд міг би, — невпевнено припустив я. — Якби взяв від мене силу.
— Навіть якщо твій зв’язок із Веріті розірвано? — пильно глянув на мене Барріч.
Я знизав плечима й хитнув головою.
— Не знаю. Тому я й казав «міг би».
Барріч востаннє провів рукою по свіжовигладженій шерсті Рудді.
— Слід це спробувати, — рішуче сказав він. — Що швидше, то краще. Не можемо дозволити, щоб Кеттрікен страждала й тужила без причини. Вона може втратити дитину.
Барріч зітхнув і глянув на мене.
— Йди відпочинь. Заплануй на цей вечір відвідини короля. Коли я побачу, як ти до нього входиш, то подбаю, щоб знайшлися свідки того, про що довідається король Шрюд.
— Баррічу, — запротестував я, — тут надто багато непевностей. Навіть не знаю, чи цього вечора король прокинеться, чи зможе скіллити, чи схоче це зробити, якщо я його попрошу. Якщо ми це зробимо, Регал і всі інші знатимуть, що я людина короля в сенсі Скіллу. І…
— Даруй, хлопче, — промовив раптом Барріч майже жорстоко. — Тут на кону стоїть куди більше, ніж твій добробут. Не те, щоб я цілковито про тебе не дбав. Але, на мою думку, ти будеш у більшій безпеці, якщо Регал знатиме, що ти можеш скіллити, а всі знатимуть, що Веріті живий, ніж коли б усі вірили, що Веріті мертвий, а Регал зміркував, що саме пора тебе позбутися. Ми мусимо спробувати сьогодні ввечері. Можливо, не досягнемо успіху. Але спробувати мусимо.
— Сподіваюся, ти зможеш десь роздобути ельфійської кори, — буркнув я до нього.
— Що, ти вже втягнувся? Будь обережним. — Але потім усміхнувся. — Я певний, що трохи зумію.
Я всміхнувся у відповідь, а тоді відчув шок: не вірив, що Веріті мертвий. У цьому я зізнався собі тією усмішкою. Не вірив, що мій король-в-очікуванні мертвий, і мав стати перед принцом Регалом віч-на-віч та довести це. Єдиним, що дало б мені більше задоволення, була б змога вчинити те саме із сокирою в руках. Поки що.