— Ну, — вона завагалася, але не могла протистояти спокусі. — Завжди так міркують, якщо жінка не заходить у тяж, а тоді, після від’їзду чоловіка, раптом оголошує, що вагітна від нього.
Вона озирнулася довкола, придивляючись, чи хтось інший не чує. Здавалося, що всі зайняті своїми справами, але я не сумнівався, що кілька пар вух нашорошилися і прислухаються до нас.
— Чому тепер? Так зненацька? А якщо вона знала про вагітність, то про що думала, женучи посеред ночі, просто в бій? Це дивна поведінка як для королеви, що носить спадкоємця престолу.
— Ну що ж, — я намагався говорити якомога лагідніше. — Припускаю, що, як дитина народиться, буде видно, коли її зачато. Хто схоче полічити місяці на пальцях, зможе це зробити. Крім того, — я по-змовницьки схилився, — я чув, що деякі дами знали про це ще перед її від’їздом. Леді Пейшенс, наприклад, і її служниця Лейсі.
Я мусив зробити так, аби Пейшенс похвалилася тим, що дізналася першою, а Лейсі розголосила це слугам.
— А. Ці. — Несхвальний тон Сари розвіяв мої надії на легку перемогу. — Що ж, Фітце, не ображайся, але вона інколи може бути трохи намахана. Лейсі, о так, Лейсі — статечна особа. Але вона мало розмовляє і не хоче слухати того, що кажуть інші.
— Але ж, — я усміхнувся і підморгнув їй, — я сам від них почув. І ще задовго до того, як ми виїхали до Затишної бухти.
Я схилився ще ближче до неї.
— Розпитай про це. Поб’юся об заклад: ти довідаєшся, що королева Кеттрікен пила чай з малинового листя від ранкової нудоти. Перевір — і побачиш, чи я маю рацію. Ставлю шматок срібла.
— Шматок срібла? Ох. Наче я можу ним розкидатися. Але спитаю, Фітце, так. А тобі сором, що ти не поділився зі мною такою пишною чуткою. Хоч я все тобі кажу!
— Ну гаразд, я ще щось для тебе маю. Королева Кеттрікен не єдина чекає дитини.
— О? А хто ще?
Я усміхнувся.
— А от цього ще не можу тобі сказати. Але ти будеш однією з перших, хто про це довідається.
Я гадки не мав, хто з жінок Твердині може бути при надії, але не сумнівався, що якась така знайдеться або ж завагітніє вчасно, аби підтвердити мої слова. Мені необхідні були добрі стосунки з кухаркою, якщо я сподівався і далі дізнаватися від неї про всі придворні чутки. Вона здогадливо кивнула головою, а я їй підморгнув.
Вона закінчила з тією ногою.
— Гей, Доде, ходи-но сюди, візьми це й підвісь на гаках для м’яса над великим вогнем. На найвищих гаках, я хочу, щоб вона спеклася, а не згоріла. Давай, рухом. Кеттл? Де те молоко, про яке я тебе просила?
Перш ніж забратися до своєї кімнати, я вхопив хліба та яблук. Проста пожива, але такому голодному, як я, і вона за щастя. Пішов просто до себе, вмився, попоїв і ліг перепочити. Може, я не мав особливих шансів потрапити цього вечора до короля, але під час свята хотів би бути настільки готовим, наскільки це можливо. Ще думав, чи варто піти до Кеттрікен і попросити її не оплакувати Веріті передчасно. Але знав, що її дами не пропустять повз вуха жодного зверненого до неї слова, навіть найтихішого. А якщо я помиляюся? Ні. Коли зумію довести, що Веріті ще живий, то зразу ж їй скажу.
Пізніше я прокинувся від стуку в двері. Якусь мить лежав нерухомо, не певний, чи мені не причулося, а тоді встав, відсунув засув і прочинив двері. За ними стояв блазень. Не знаю, що мене більше здивувало: чи те, що він постукав, замість по-своєму впоратися із засувом, чи те, як був одягнений. Я намагався на нього не витріщатися. Він чемно вклонився, а тоді ввійшов до кімнати, зачинивши за собою двері. Засунув усі засуви, а потім вийшов на середину кімнати і простяг руки. Поволі обертався, щоб можна було ним помилуватися.
— Добре?
— Не схоже на тебе, — відверто сказав я.
— Бо я цього й не хочу. — Він обтягнув свій каптан, потяг за рукави, щоб краще показати не лише їхнє гаптування, а й розтини, під якими видно було розкішну тканину нижніх рукавів. Зняв капелюха, розпушив плюмаж на ньому і знову вдягнув на своє безбарвне волосся. Кольори мінилися від найглибшого індиго до найяснішої лазурі, а біле блазневе обличчя над цим усім нагадувало обчищене яйце.
— Блазні вже не в моді.
Я поволі сів на ліжко.
— Це Регал так тебе вбрав, — тихо сказав я.
— Та ні. Він забезпечив мене одягом, звичайно, але вбрався я сам. Якщо вже блазні не в моді, то подумай, яким низьким був би стан блазневого лакея.
— А як із королем Шрюдом? Він теж не в моді? — кисло спитав я.
— Уже не модно займатися королем Шрюдом, — відповів він. Підплигнув, тоді зупинився, з гідністю випрямився, як пристало на його нове вбрання, і обійшов довкола кімнати. — Сьогодні ввечері я сидітиму за принцовим столом і променітиму радістю й дотепом. Як думаєш, чи добре це зроблю?