На початку тосту Кеттрікен випросталася і недовірливо глянула на Регала. Очевидно, не могла повірити, що він спокійно киватиме головою та усміхатиметься, вислуховуючи незаслужені похвали. Якщо хтось, окрім мене, помітив вираз обличчя Кеттрікен, то нічого з цього приводу не сказав. Другий тост, як і слід було здогадатися, проголосив герцог Рем із Тілту. Він запропонував випити за пам’ять короля-в-очікуванні Веріті. Це начебто було похвалою, але зверхньою. Герцог говорив про все, що Веріті намагався зробити, що планував, про що мріяв і чого бажав. Усі його здобутки звалено в Регалову тарілку, — і до цього мало що можна було додати. Кеттрікен, хоч це й здавалося неможливим, що далі, то більше блідла, а вираз її вуст ставав усе гіркішим.
Я думаю, що, коли герцог Рем закінчив, вона вже от-от мала встати й заговорити сама. Але тут майже квапливо підвівся Регал, здіймаючи свій щойно наповнений келих. Подав усім знак замовкнути, а затим простяг келих у бік королеви.
— Цього вечора надто багато було сказано про мене, а надто мало про нашу найпрекраснішу королеву-в-очікуванні Кеттрікен. Повернувшись додому, вона довідалася про свою тяжку втрату й поринула в тугу. Не думаю, однак, щоб мій покійний брат Веріті бажав туги з приводу своєї смерті, туги, яка б затьмарила усе, чого заслуговують здобутки його пані. Попри її стан, — знайома посмішка на Регаловому обличчі була небезпечно близькою до глузування, — вирішила заради свого прийомного королівства ризикнути і протиставитися червоним кораблям. Без сумніву, багато піратів загинуло від її доблесного меча. Не вагаючись скажу, що наших солдатів надихнув вигляд королеви, яка твердо вирішила битися від їхнього імені, незважаючи на те, чим ризикувала.
На щоках Кеттрікен з’явилися дві дуже червоні плями. Регал вів далі, а його промова затьмарювала опис вчинків Кеттрікен своєю зверхньою улесливістю. Нещирість його фраз якимсь робом звела її подвиг до рівня показухи.
Я даремно шукав очима при Високому столі когось, хто б її захистив. Якби я встав зі свого місця для простолюду та підняв голос проти Регала, то це виглядало б майже глузуванням. Кеттрікен, ніколи не певна свого місця при чоловіковому дворі, а тепер позбавлена його підтримки, геть знітилася. У Регаловому викладі її вчинки здавалися сумнівними й легковажними, а не сміливими й рішучими. Я бачив, як вона заціпеніла, і знав, що сама вона нічого про себе не скаже. Трапеза відновилася, а принижена королева відповідала похмурим мовчанням на непевні спроби короля Шрюда, що сидів поруч з нею, завести розмову.
Та найгірше було ще попереду. Під кінець трапези Регал знову закликав до тиші. Пообіцяв зібраним, що по гостині виступатимуть менестрелі та лялькарі, але тим часом попросив їх потерпіти, доки він скаже ще одну-єдину річ. Після багатьох серйозних роздумів і великих нарад він із великою нехіттю усвідомив те, що лише підтвердив напад на Затишну бухту. Сам Оленячий замок не був уже таким безпечним місцем, як колись. І вже напевне він не був належним місцем для людини зі слабким здоров’ям. Тож ухвалено рішення, що король Шрюд (король підняв голову і закліпав очима, почувши своє ім’я) вирушить у глибину суходолу, щоб безпечно проживати у Трейдфорді на Синій ріці, поки стан його здоров’я не поліпшиться. Тут Регал зробив паузу, щоб гойно подякувати герцогу Голдеру з Ферроу за удоступнення замку Трейдфорд королівській родині. Ще додав, що він дуже щасливий, бо тепер легко буде дістатися до головних замків Ферроу й Тілту, адже йому хочеться мати добрий зв’язок із цими найвірнішими герцогами, які останніми часами нерідко мусили подорожувати так далеко, аби допомогти йому за цих неспокійних, ох яких неспокійних обставин. Регал із приємністю перенесе королівський двір до тих, кому раніше доводилося долати далеку дорогу, щоб утішатися придворним життям. Тут він зупинився, приймаючи їхні подячні кивки і схвальне гудіння. Коли ж знову підняв руку, вони слухняно замовкли.
Він просив, ні, благав королеву-в-очікуванні приєднатися до короля Шрюда й вирушити разом з ним. Вона була б там у більшій безпеці, знайшла б там більше вигоди, бо замок Трейдфорд збудовано як дім, а не як фортецю. Це дозволило б думкам її підданих заспокоїтися певністю, що їхній майбутній дідич та його мати під доброю опікою і далеко від небезпечного узбережжя. Обіцяв, що буде докладено всіх старань, аби вона почувалася як удома. Обіцяв, що там буде веселий двір. Багато меблів та оздоб буде перевезено до Трейдфорда з Оленячого замку, коли туди вирушить король, щоб зробити переселення менш клопітким для нього. З обличчя Регала не сходила посмішка, тимчасом як він звів свого батька до становища старого ідіота, а Кеттрікен — до рівня племінної кобили. Отож знову зважився зробити паузу, щоб почути її згоду зі своєю долею.