Так, наче я був відштовхнутий, але різкіше. Отямившись і розплющивши очі, я виявив, що лежу на боці, простягшись перед каміном. Моє обличчя було неприємно близько до вогню. Я зі стогоном перекотився — і побачив короля. Його губи втягувалися і витягувалися при кожному подиху, шкіра набула синюватого відтінку. Барріч, Кеттрікен і блазень безпорадно стояли довкола нього.
— Зробіть… щось! — просопів я до них.
— Що? — спитав блазень, вірячи, що я знаю.
Я понишпорив у думках і вишукав єдиний засіб, який зумів згадати.
— Ельфійська кора, — прохрипів я. Краї кімнати почорніли. Я заплющив очі та слухав, як вони панікують. Поволі зрозумів, що сталося. Я скіллив.
Я використав силу мого короля, щоб це зробити.
«Ти будеш смертю королів», — сказав мені блазень. Пророцтво чи проникливий здогад? Здогад Шрюда Проникливого. Мої очі зайшлися слізьми.
Я відчував запах чаю з ельфійської кори. Чиста сильна ельфійська кора, жодного імбиру чи м’яти для маскування. Я трохи розплющив очі.
— Загаряче! — просичав блазень.
— На ложці швидко вистигне, — заперечив Барріч і влив трохи королю в рот. Той не опирався, але я не бачив, щоб він ковтнув. Завдяки широкому досвіду, здобутому впродовж проведених у стайні років, Барріч обережно відтяг нижню щелепу короля, а тоді погладив його по горлі. Вилив наступну ложку в розкритий рот. Потроху пішло.
Кеттрікен присіла біля мене. Поклала мою голову собі на коліна, притулила горнятко до губ. Я всмоктав, надто гаряче, дарма, втягнув повітря, голосно. Ковтнув, змагався із задухою через гіркоту. Темрява відступила. Горнятко повернулося, я знову відпив ковток. Відвар був достатньо сильним, щоб мій язик майже повністю отерп. Я глянув на Кеттрікен, знайшов її очі. Мені вдалося трохи кивнути.
— Він живий? — тихо спитала вона.
— Так. — Це було все, на що я спромігся.
— Він живий! — голосно й радісно крикнула вона іншим.
— Мій батько! — заволав Регал. Стояв у дверях, погойдуючись, червоний на виду від міцних напитків і гніву. За ним я помітив його охоронців і малу Розмері, що, широко розплющивши очі, заглядала з-за одвірка. Їй вдалося якось прослизнути повз чоловіків, дістатися Кеттрікен і вхопитися їй за спідницю. На якийсь час наша жива картина непорушно застигла.
Тоді Регал ввірвався в кімнату, вигукуючи, вимагаючи, випитуючи, але не даючи нікому змоги сказати бодай слово. Кеттрікен так і сиділа навпочіпки, захищаючи мене, а то, присягаю, Регалові стражники знову б мене запопали. Король наді мною, у своєму кріслі, потроху повертався до нормального кольору обличчя. Барріч влив йому до рота чергову ложку чаю, а я з полегшенням побачив, як він п’є.
Регалові легше не стало.
— Що ти йому даєш? Припини! Я не дозволю, щоб стаєнний челядник отруїв мого батька.
— У короля був черговий напад, мій принце, — зненацька промовив блазень. Його голос розкраяв хаос у кімнаті, зробивши отвір, крізь який просочилася тиша. — Чай з ельфійської кори — загальновідомий засіб для відновлення сил. Я певен, що навіть Воллес чув про це.
Принц був під хмелем. Не зовсім розумів, чи це з нього сміються, чи намагаються привернути на свій бік. Він дивився на блазня, а той лагідно усміхався.
— Ох, — неохоче сказав Регал, насправді не бажаючи заспокоїтися. — А що з цим?
І гнівно тицьнув на мене.
— П’яний, — Кеттрікен встала, дозволивши моїй голові з переконливим гуркотом лупнути об підлогу. Мені в очах аж свічки засвітилися. В її голосі вчувалася огида. — Старший стайничий. Заберіть його звідси. Ви мали б його втримати, не давши зайти так далеко. Наступного разу пильнуйте, щоб він вдався до вашого глузду, коли свого бракує.
— Наш стайничий добре відомий зі своєї пристрасті до чарчини, леді королево, — глузував Регал. — Я підозрюю, що й сьогодні вони разом набралися.
— Звістка про смерть Веріті дуже його приголомшила, — просто сказав Барріч. За своїм звичаєм, виклав пояснення, а не перепросини. Ухопив мене за сорочку, підвів із підлоги. Мені не довелося прикидатися, що я невпевнено тримаюся на ногах, — я похитувався, аж доки він не втримав мене міцніше. Краєм ока я помітив, що блазень квапливо подає королю чергову порцію ельфійської кори. Молився, щоб ніхто йому не завадив. Доки Барріч виводив мене з кімнати, я почув, як королева Кеттрікен докоряє Регалові, кажучи, що він повинен бути внизу зі своїми гостями, та обіцяючи, що вони з блазнем вкладуть короля в ліжко. Коли ми піднімалися сходами, Регал та його охоронці з шумом спускалися. Він постійно щось бурмотів, а потім перейшов на вереск, що, мовляв, не дурень і розпізнає змову, коли її побачить. Це мене тривожило, але, на мою думку, він не здогадувався, що сталося.