Я опустив очі.
— Я хотів би сказати «так». Готовий погодитися. Але останнім часом навіть найдрібніші мої вчинки схожі на камінець, що викликає лавину наслідків. А події нагромаджуються тоді, коли я мушу вибирати, не маючи часу на наради хай із ким. Тож не можу обіцяти. Але обіцяю спробувати. Цього досить?
— Я здогадуюся. Каталізатор, — пробурмотів він.
— Блазень теж так мене називав, — поскаржився я.
Чейд раптом зупинився посеред розпочатої розмови.
— Справді? — пильно спитав він.
— Кидає в мене цим словом за кожної нагоди. — Я підійшов до Чейдового каміна й сів перед вогнем. Добре було відчувати тепло. — Барріч каже, що сильна доза ельфійської кори може викликати похмурий настрій.
— Ти теж так вважаєш?
— Так. Але це може бути наслідком обставин. Хоча Веріті часто впадав у депресію і часто вживав ельфійську кору. Отже, це могло бути наслідком обставин.
— Можливо, ми ніколи не знатимемо напевне.
— Ти цієї ночі дуже вільно говориш. Називаєш імена, припускаєш мотиви.
— Цієї ночі у Великій залі веселощі. Регал певний, що вполював свою здобич. Усю його сторожу відпущено, усім шпигунам дали свободу на ніч. — Він кисло на мене глянув. — Я певний, що це триватиме недовго.
— То ти думаєш, що наша розмова може бути підслухана?
— Якщо я сам можу підслухати й підглянути, що діється в певному місці, то з цього місця і за мною можна підглядати та підслуховувати. Але я не став би таким старим, як є, якби нерозсудливо ризикував.
Зненацька один давній спогад набув сенсу.
— Ти казав мені колись, що в Саду королеви ти сліпий.
— Так і є.
— То ти не знав…
— Я не знав, що робив з тобою Гален, коли це відбувалося. До мене доходили тільки чутки, багато з яких здавалися цілковито неймовірними, і все це далеко пізніше самого факту. Але тієї ночі, коли він тебе побив і покинув помирати… Ні. — Він дивно на мене глянув. — Ти віриш, що я міг би знати про щось таке й не вчинити жодних дій?
— Ти обіцяв не втручатися в моє навчання, — сковано сказав я.
Чейд опустився в крісло, із зітханням відкинувся назад.
— Не думаю, що ти будь-коли будь-кому цілковито довірятимеш. Або повіриш, що хтось про тебе дбає.
Я не міг сказати й слова. Відповіді я не знав. Спершу Барріч, а тепер Чейд змусили мене глянути на себе з неприємного боку.
— Ну так. — Чейд змирився з моїм мовчанням. — Як я вже починав говорити. Збереження.
— Що я маю робити?
Він вдихнув крізь ніс.
— Нічого.
— Але…
— Абсолютно нічого. Постійно це пам’ятай. Король-в-очікуванні Веріті мертвий. Живи цією вірою. Вір, що Регал має право домагатися свого місця, вір, наче він має право робити все, що робить. Тим часом заспокой його, не давай йому жодних підстав для побоювання. Ми мусимо добитися, щоб він повірив у свою перемогу.
Якусь мить я думав. Тоді встав і витяг свого запоясного ножа.
— Що ти робиш? — різко спитав Чейд.
— Те, чого Регал чекав би від мене, якби я справді вірив, що Веріті мертвий.
Я потягся до потилиці, туди, де шкіряний ремінець зв’язував моє волосся у вояцький хвіст.
— У мене є ножиці, — роздратовано запевнив Чейд. Пішов, узяв їх і став позаду мене. — Скільки?
Я подумав.
— Найбільше, скільки можна, якби я оплакував коронованого владаря.
— Ти певний?
— Саме цього чекає від мене Регал.
— Думаю, що це правда.
Одним рухом ножиць він зрізав моє волосся перед вузлом. Так дивно було відчувати пасма, які раптом упали вперед, короткі, ледве до лінії щелепи. Наче я знову був пажем. Я простяг руку, перевірив довжину волосся і спитав його:
— Що ти робитимеш?
— Намагатимуся знайти безпечне місце для Кеттрікен і короля. Мушу приготувати все для їхньої втечі. Пішовши, вони повинні зникнути, як тіні при денному світлі.
— Ти певний, що це необхідно?
— А що ще нам залишається? Вони не що інше, як заручники. Безпорадні. Внутрішні герцоги звернулися до Регала, Прибережні втратили віру в короля Шрюда. Проте Кеттрікен здобула серед них союзників. Я мушу пошарпати за шнурки, які вона сплела, і подивитися, що можна влаштувати. Принаймні можемо спробувати помістити їх туди, де загроза їхній безпеці не може бути використана проти Веріті, коли він повернеться по свою корону.
— Якщо повернеться, — похмуро сказав я.
— Коли. З ним будуть Старійшини. — Чейд кисло на мене глянув. — Спробуй у щось повірити, хлопче. Заради мене.
Без сумніву, час, проведений у науці в Галена, був найгіршим періодом мого життя в Оленячому замку. Але тиждень після тієї ночі в Чейда міг би претендувати на друге місце. Ми були наче зруйнований мурашник. Хай куди б я йшов, постійно щось мені нагадувало, що підвалини мого дотеперішнього життя зруйновано. Ніщо вже не буде таким, як досі.