— Учора прийшли сюди по неї та Рудді. Я їм сказав, що вони подуріли, бо їх ще минулого тижня забрано. І вони справді виявилися дурнями, повіривши мені. Забрали твоє сідло.
— Де? — змусив я себе спитати.
— Краще тобі не знати, — похмуро сказав Барріч. — Вистачить, коли одного з нас повісять як конокрада.
Він більше нічого про це не казав.
Надвечірні відвідини в Пейшенс і Лейсі не стали тим перепочинком, на який я розраховував. Постукавши, незвично довго чекав, доки відчинено двері. У вітальні панував розгардіяш, більший, ніж я будь-коли тут бачив, а Лейсі безнадійно намагалася привести все до ладу. На підлозі валялося більше речей, ніж зазвичай.
— Новий проект? — спитав я, силуючись на крихту легковажності.
Лейсі понуро на мене глянула.
— Прийшли сьогодні вранці, щоб забрати стіл міледі. І моє ліжко. Запевняли, що вони потрібні для гостей. Що ж, я не мала б дивуватися, бо стільки всього вивезено річкою. Але дуже сумніваюся, що ми побачимо знову хоч щось із цих речей.
— Ну, можливо, знайдете їх, діставшись Трейдфорда, — бездумно припустив я, бо досі не цілком усвідомлював, що дозволяє собі Регал.
Лейсі відповіла лише після тривалої паузи.
— Довго їм доведеться чекати, Фітце Чівелрі. Ми не належимо до тих, що виїжджають до Трейдфорда.
— Ні. Ми належимо до тих диваків, що залишаються тут із розпарованими меблями.
Це Пейшенс раптово ввійшла до кімнати. Її очі були червоними, щоки блідими, і зненацька я зрозумів, що, коли почав стукати, вона сховалася, аби стримати сльози.
— То ви, напевне, повернетеся до Верболісу, — здогадався я. Мій мозок працював найшвидше, як умів. Я вже впевнився, що Регал переїжджає до Трейдфорда з усім господарством. Тепер міркував, хто ж залишається тут. Себе я записав на початку списку. Додав Барріча та Чейда. Блазень? Можливо, тому він останнім часом грав на руку Регалові, щоб мати змогу поїхати з королем до Трейдфорда.
Дивно, як я досі не подумав, що короля та Кеттрікен буде забрано не лише від Чейда, а й від мене. Регал відновив свої накази не випускати мене з Оленячого замку. Я не хотів турбувати Кеттрікен, добиваючись їхнього скасування. Зрештою я ж обіцяв Чейдові не здіймати хвиль.
— Я не можу повернутися до Верболісу. Там урядує Август, королів небіж. Той, що був керівником Галенової групи до того, як з ним сталося те нещастя. Він не відчуває до мене приязні, а я не маю права вимагати там притулку. Ні. Ми зостанемося тут і зробимо те, що нам під силу.
Я запропонував те єдине, що міг.
— У мене ще зосталося ліжко. Я принесу його сюди, для Лейсі. Барріч мені допоможе.
Лейсі заперечно похитала головою.
— Я зробила собі матрац, і цього мені достатньо. А ліжко зостав там, де стоїть. Може, бодай у тебе його не відберуть. Бо якби воно опинилося тут, то завтра його напевно не стало б.
— Чи король Шрюд геть не переймається тим, що діється? — сумно спитала мене леді Пейшенс.
— Я не знаю. Тепер усіх завертають від його дверей. Регал каже, що він надто хворий, аби когось приймати.
— Я думала, що це тільки мені не можна з ним бачитися. Ах, так. Бідний чоловік. Утратити двох синів, а тоді ще й дивитися, як усе королівство йде за ними слідом. Скажи мені, як почувається королева Кеттрікен? Я не мала нагоди з нею зустрітися.
— Коли я востаннє її бачив, то наче добре. Очевидно, засмучена чоловіковою смертю, але…
— То вона не постраждала через падіння? Я побоювалася викидня. — Пейшенс відвернулася від мене і глянула на стіну, де не стало звичного гобелена. — Я була надмірною боягузкою. Не посміла сама з нею побачитися, як хочеш знати правду. Я надто добре знаю, як це боляче — втратити дитину, перш ніж потримати її в обіймах.
— Падіння? — дурнувато спитав я.
— То ти не чув? На тих жахливих сходах до Саду королеви. Казали, наче з саду забрано якісь статуї, а вона пішла глянути, що діється, і, повертаючись, упала. На щастя, не скотилася зі сходів, але й так серйозно забилася. Ударилася спиною об ті кам’яні сходи.
Почувши це, я не міг уже й думати про розмову з Пейшенс. Переважно вона вела мову про спустошення в бібліотеці, а я не хотів перейматися ще й цим. Тільки-но випала нагода, я чемно попрощався, непевно пообіцявши принести звістку просто від королеви.