Деякі небезпеки стають грізнішими, коли їм протистояти, — перестеріг він мене. — Це одна з них. Але я певен, що це та стежка, якою я мушу йти, аби дістатися до Старійшин.
— В’язню!
Мене викинуло з трансу. В замку моїх дверей обернувся ключ, і вони розчинилися. У дверях стояла дівчина, біля неї — Регал, опікунчо поклавши руку їй на плече. Обабіч — двоє вартових, судячи з покрою їхньої одежі, внутріземці. Один похилився вперед, щоб освітити камеру факелом, який тримав у руці. Я мимоволі відсахнувся, а потім сів, кліпаючи від незвичного світла.
— Це він? — лагідно спитав Регал у дівчини. Вона з острахом глянула на мене. Я теж дивився, намагаючись здогадатися, чому вона видалася мені знайомою.
— Так, сір, лорде принце, королю, сір. Це він. Я того ранку пішла до криниці, мусила принести води, а то дитя померло б так само певно, начеб його вбили пірати. Якийсь час було тихо, весь Нітбей був тихий, як вимер. Тож я пішла до криниці рано-вранці, ховаючись у тумані, сір. А там був той вовк, просто коло криниці, і він схопився і глянув на мене. Тоді вітер розвіяв туман, а вовк зник і зробився чоловіком. Оцим чоловіком, сір. Ваша Величносте королю, — вона далі дивилася на мене широко розплющеними очима.
Тепер я згадав її. Ранок після бою у Нітбеї та Бейгарді. Ми з Нічнооким сіли перепочити біля криниці. Пам’ятаю, як він мене розбудив, тікаючи від дівчини.
— Ти хоробра дівчина, — похвалив її Регал і ще раз поплескав по плечі. — Гей, вартовий, відведи її на кухню й простеж, щоб добре нагодували й десь уклали в ліжко. Ні, залиш мені смолоскип.
Вони вийшли за двері, і вартовий щільно зачинив їх за собою. Я почув стукіт кроків, але світло по той бік дверей зосталося. Коли кроки затихли, Регал заговорив знову.
— Ну, бастарде, здається, що цю гру закінчено. Підозрюю, що твої захисники швидко тебе покинуть, тільки-но збагнуть, хто ти такий. Очевидно, є й інші свідки. Одні скажуть, що всюди, де ти бився у Нітбеї, були вовчі сліди і трупи загризених людей. Є навіть деякі солдати з Оленячого замку, які під присягою засвідчать, що коли ти бився з перекованими, то на деяких тілах були сліди зубів і пазурів.
Він гучно зітхнув від задоволення. Я почув звук, з яким Регал вставив смолоскип у прикріплену до стіни підставку. Тоді він повернувся до дверей. Йому вистачило зросту, щоб глянути на мене над ними. Я по-дитячому встав, підійшов до дверей і зиркнув на нього зверху. Він відступив. Я відчув легке задоволення. Це його розлютило.
— Ти був таким довірливим. Сущий дурень. Пришкутильгав із гір з підібганим хвостом і думав, наче прихильності Веріті тобі достатньо, щоб вижити. Ти і всі твої дурнуваті змови. Я знав їх усі. Усі, бастарде. Усі твої тихенькі розмови з нашою королевою, підкуп у саду на вежі, щоб обернути проти мене Бронді. Навіть її плани покинути Оленячий замок. Візьміть теплі речі, — сказав ти їй. — Король поїде з вами. — Він став навшпиньки, щоб я побачив його посмішку. — Вона нічого не взяла з собою, бастарде. Ні короля, ні теплих речей, які спакувала. — Пауза. — Навіть коня.
Він любовно вимовив останню фразу, наче намагався якомога довше її втримати. Жадібно втупився мені в обличчя.
І зненацька я усвідомив свою тристенну дурість. Розмері. Лагідна сонна дитина, що завжди кивала головою в кутку. Така щира, що можна їй довірити кожне доручення. Така мала, що й забували про її присутність. Але я мусив знати. Я не був старшим, коли Чейд почав учити мене мого ремесла. Я почувся зле, і це мусило відбитися на моєму обличчі. Я не міг згадати, що сказав чи не сказав у її присутності. Гадки не мав, які таємниці довірила Кеттрікен цій малій темноволосій кучерявій голівці. Яких розмов із Веріті була вона свідком, яких балачок із Пейшенс? Королева і блазень зникли. Тільки це я знав напевне. Чи вони взагалі вибралися з Оленячого замку живими? Регал посміхався, задоволений собою. Лише заґратовані двері між нами змусили мене дотриматися обіцянки, даної Шрюду.
Він пішов, далі посміхаючись.
Регал здобув свій доказ, що в мене є Віт. Дівчина з Нітбея була тут вирішальною ланкою. Тепер зосталося лише тортурами вибити з мене зізнання у вбивстві Шрюда. Він мав удосталь часу для цього. Хай як довго зайняло б це, мав.
Я безсило опустився на підлогу. Веріті мав рацію. Регал переміг.