— Королю зле, ти ж знаєш, — зауважила Лейсі. — Я чула, що він рідко виходить зі своїх кімнат до полудня. Потім, уже вийшовши, має вигляд людини, що повна енергії та запалу, але, тільки-но вечоріє, знову слабшає, починає човгати ногами й говорити невиразно. Обідає у своїх кімнатах, а кухарка каже, що таця повертається такою ж повною, як її принесли. Це дуже тривожно.
— О так, — погодився я й пішов, майже боячись почути більше. Отож у замку розмовляють про королеве здоров’я. Це недобре. Я мушу розпитати про це Чейда. І мушу побачити все сам. При моїй попередній спробі скласти звіт королю я зустрівся тільки з набридливим Воллесом. Той був зі мною дуже грубим, начебто я прийшов сюди лише згаяти час, а не прозвітувати про свою місію. Поводився так, ніби король був найделікатнішим з інвалідів, а він узяв на себе обов’язок охороняти його від тих, що його непокоять. Я вирішив, що Воллес не надто розуміє свої обов’язки. Він дуже дратував.
Стукаючи, я міркував, скільки часу потребуватиме Моллі, щоб знайти грушанку. Вона повинна зрозуміти, що я призначив варення для неї; то був смак, який вона любила ще за часів нашого дитинства.
Воллес підійшов до дверей і прочинив їх, щоби виглянути. Побачивши мене, насупився. Відчинив двері ширше, але заступив їх собою, так ніби зиркнувши на короля я вже йому зашкоджу. Не привітався зі мною, а тільки вимогливо спитав:
— Хіба ж ви вже сьогодні сюди не приходили?
— Так, приходив. Тоді ти сказав мені, що король Шрюд спить. Тому я прийшов знову, щоб скласти свій звіт. — Я намагався триматися офіційного тону.
— Ах. Цей звіт такий важливий?
— Я думаю, про це судити королю, і лише він може мене відіслати, якщо вирішить, що я гаю його час. Раджу тобі сповістити його про мене.
Я запізніло всміхнувся, стараючись пом’якшити гостроту свого тону.
— Король має дуже мало енергії. Я намагаюся прослідкувати, щоб він витрачав її лише там, де це потрібно.
Він так і стояв біля дверей. Я піймав себе на тому, що міркую, чи міг би просто протиснутися повз нього. Але це викликало б замішання, а, з огляду на хворобу короля, я б цього не хотів. Хтось ляснув мене по плечу, але коли я озирнувся, то позаду мене вже нікого не було. Повернувшись назад, я побачив перед собою блазня, між Воллесом і мною.
— Чи ж ти його лікар, щоб виносити такі присуди? — перейняв на себе розмову блазень. — Напевне, лікар з тебе вийшов би чудовий. Ти мене прочищаєш самими своїми поглядами, а твої слова випускають твої вітри так само добре, як і мої. Як же мусить бути вилікуваний наш любий король, що весь день терпить твою присутність?
Блазень тримав у руках вкриту серветкою тацю. Я відчув запах доброго яловичого бульйону й теплого хліба просто з печі. Звичний для блазня строкатий камзол узимку був чорно-білим та ще й обвішаним емальованими дзвіночками, а ковпак прикрашала гірлянда з гостролисту. Блазенський посох він тримав під пахвою. Знову щур. Цей стояв на вершині посоха, наче готуючись стрибнути. Я не раз бачив, як блазень веде з ним довгі розмови перед Великим каміном чи на сходах біля королівського престолу.
— Геть, блазню! Ти вже був сьогодні двічі. Король уже в ліжку. Він тебе не потребує.
Слуга говорив суворо. Але Воллес був з тих, кого можна змусити відступити. Я знав, що він, подібно до багатьох інших людей, не міг витримати погляду блідих очей блазня і здригався від дотику його білої руки.
— З двічі вийде тричі, мій любий Вол Ласе, мій Воле Ласе, а дар твоєї присутності зміниться присутністю моїх дарів. Йди звідси, постукайся до Регала і настукай йому про все почуте. Раз стіни мають вуха й можуть лялякати, то й тобі потрібні вуха, а лялякати ти вже вмієш, мій Волясе Ляласе. Такі собі вуха, переповнені королівськими справами. Можеш прочистити нашого любого принца, просвітивши його. На мою думку, темрява його погляду свідчить, що нутрощі його підступили задалеко і сліплять йому очі.
— Як ти смієш говорити так про принца? — вибухнув Воллес. Блазень був уже в дверях, а я одразу ж за ним. — Він про це почує!
— Кажеш так? Кажи хряк. Запевно він чує все, що ти робиш. Не випускай на мене свого вітру, любий Волясе Ослясе. Збережи його для свого принца, який любить такі аромати. Думаю, сидить зараз у своєму диму, і ти можеш дмухати на нього, а він дріматиме, киватиме головою й думатиме, що ти говориш мудро, а вітри твої солодкі.