Я повернувся до своєї кімнати й сів, дивлячись, як тліють вуглинки в моєму каміні, та чекаючи пробудження решти Твердині. Я мав би бути знесиленим. Тим часом мене аж переповнювала енергія. Я фантазував, що, сидячи нерухомо, далі відчуватиму тепло обіймів Моллі. Я достеменно знав, де її щока торкнулася моєї. Від моєї сорочки ледь-ледь віяло її запахом, що перейшов туди з наших коротких обіймів, а я мучився думкою, чи не здіймати сьогодні цю сорочку, щоб носити з собою той запах, чи, може, дбайливо сховати в моїй одежній скрині, щоб його зберегти. Я не вважав дурницею те, що так цим переймався. Озираючись назад, я усміхаюся, але моїй мудрості, а не глупоті.
Ранок приніс до Оленячого замку штормовий вітер та заметіль, але через це всередині було тільки затишніше. Можливо, погода дасть нам змогу відновити сили після вчорашнього. Я не хотів думати ні про ті бідні пошарпані тіла, ні про обмивання застиглих холодних облич. Ні про ревіння полум’я та жар, що поглинули тіло Керрі. Ми всі могли провести тихий день у Твердині. Можливо, вечір застане всіх зібраними довкола камінів, за оповідями, музикою та розмовами. У мене була така надія. Я покинув свою кімнату, щоб піти до Пейшенс і Лейсі.
Я мучився, добре знаючи точний час, коли Моллі спуститься сходами, щоб забрати тацю зі сніданком Пейшенс, а також коли вона підійматиметься сходами, несучи її. Я міг бути на сходах, коли вона ними йтиме. Була б то дрібничка, збіг обставин. Але я не сумнівався, що знайдуться ті, кому доручено за мною підглядати, а вони зауважили б надто часті «збіги обставин». Ні. Я мусив послухатися пересторог, які зробили мені король і Чейд. Я показав би цим Моллі, що маю чоловічий самоконтроль і терплячість. Якщо я мушу чекати, перш ніж зможу явно упадати за нею, то так і чинитиму.
Отож я сидів у своїй кімнаті та страждав, аж доки не був цілковито певним, що вона вже вийшла з покоїв Пейшенс. Тоді зійшов униз, щоб постукатись у двері. Чекаючи, коли Лейсі їх відчинить, я думав, що подвоєння моїх зусиль охорони Пейшенс та Лейсі легше на словах, ніж на ділі. Але я мав кілька ідей. Розпочав я вже минулої ночі, узявши з Моллі обіцянку, що вона не приноситиме жодної їжі, крім приготованої власноручно або ж свіжонабраної із загальних казанів. Вона пирхнула на цю вимогу, що пролунала після найпалкішого прощання.
— Кажеш це точнісінько, як сама Лейсі, — дорікнула вона й безшумно зачинила двері мені перед носом. За мить відчинила, заставши мене на тому, що я стояв, втупившись у них.
— Іди в ліжко, — вилаяла вона мене. І, червоніючи, додала: — І нехай тобі присниться сон про мене. Сподіваюся, що останнім часом я мучила тебе уві сні так само, як ти мучив мене.
Через ці слова я полетів до себе, як на крилах, і червонів щоразу, коли думав про них.
Тепер, увійшовши в кімнату Пейшенс, я намагався викинути всі такі думки з голови. Я прийшов сюди у справах, попри те, що Пейшенс і Лейсі мусять думати, наче це звичайні товариські відвідини. Я зосередив думки на своєму завданні. Глянув на засув, що зачиняв двері зсередини. Він цілком відповідав моїм смакам. Ніхто не міг відчинити його ззовні запоясним ножем. Якщо ж ідеться про вікно, то навіть якби хтось видряпався до нього по зовнішній стіні, мусив би також пробитися крізь товсті дерев’яні віконниці, забрані ґратами, крізь гобелен завіси, а ще й додатково здолати ряд вазонів, вишикуваних рядами перед зачиненим вікном. Цієї дороги не вибрав би з власної волі жоден професіонал. Лейсі знову засіла за своїм мереживом, тимчасом як Пейшенс віталася зі мною. Леді Пейшенс, начебто нічим не зайнята, сиділа біля каміна, на кам’яних приступках перед вогнем, як дівчинка. Легенько розворушила жар.
— Ти знаєш, — зненацька спитала вона, — що Оленячий замок має достовірну засвідчену традицію сильних королев? Не тільки тих, що народилися як Провісники. Багато принців-Провісників одружувалися з жінками, імена яких затьмарювали їхні в розповідях про королівські діяння.