№ 16
1710, квітня 5 (березня 2). — Корсунь. — Лист корсунського полковника Андрія Кандиби до ігумена Свято-Михайлівського Видубицького монастиря Варлаама Страховського (?)
«Превелебний в Бзі мсці отче игумен мнастира киевского видубицкого, а мой велце ласкавий блгодітелю.
Товариш наш сей Хома прекладал нам, что Романиха, Кононова невістка, продала превелебности вашей свою будто сіножать, лежачую нижей Юркових млинов, которую сіножать продавши, не заводила, поки еї власная, але у сего Хомину сіножать и нашу позаводила; зачим прошу превелебности вашой тую невісту Романиху роскажите зискати, аби конечне так з сим товаришем и з нами росправленя учинила своє власное продавши и заведши, пречестность вашу поки еї кгрунт скутком ствердивши, межи нами не чинила возмущения. Повторе жадаючи, превелебности вашей во всем зичливий и готов служит.
Его црского пресвітлого] вел[ячества] Вуйска Запорож[ского] полков[ник] корсун[ский] Андрей Кандиба.
З Корсуня марта 26 д[ня]».
(НБУ. — IP. — Ф. 160. — № 244. — Арк. 315 зв. — Копія середини XVIII cm. Внизу документа намальоване коло, в якому написано «місто печати», а ще нижче запис копіїста: «С подлинног[о] сводил иеромонах Иларион». Запис перед документом копіїста: «Писмо от Андрія Кандиби, полковника] к[орсунского] до игумена вид[убицкого] о розїзді между его и монастирскою сіножати купленной у Романихи Кононовой невістки нижей Кіркових млинов».)
№ 17
1710. — Київ Печерський. — Лист корсунського полковника Андрія Кандиби до дацьківського городничого щодо млинів на р. Росі
«Мні велце ласкавий приятелю мости отче городничий дацковский, блгодітелю мой.
Зачув я от слуг своїх, же дозорци мои млини ваши мнастирские подтопив и перешкоду великую учинили млинами моїми, зачим я нарочно пишу до господара своєю, жеби дозорчому нашому за то изганив и потоки казав роскидати, чого и сам честност ваша міеш доглядати посполу з господарем моим, жеби на старом ладу було изнову як приказуют, що мині не мило, то и людям не зич, то волю себе оскорбити нижили обытел святую, а если б не міли так учинити за своєю упартостю, то зволь ваша честност бо мене писати, хто будет упартий, то я знатиму, что с їм чинити, упартим. При сем молитвам святим отдаюся назавше.
З Печерского року 1710.
Честности вашей всего добра зичливий приятель и рад служити Андрей Кандиба п[олковник] к[иевский]».
(НБУ. — IP. — Ф. 160. — № 244. — Арк. 315—315 зв. — Копія середини XVІІІ cm. Внизу документа намальоване коло, в якому написано «місто печати», а ще нижче запис копіїста: «С подлинних сводил иеромонах Иларион». Запис перед документом копіїста: «Писмо от Андрія Кандиби, пол[ковника] к[орсунского] о роскидане млинов и гребель».)
№ 18
1711, червня 30 (20) або липня 30 (20). — Київ. — Дарча Гафії
«Року Божого 1711 мсця июня 20.
Я, Агафия Савовна Игнатовая, попадя и жителка корсунская, відомо чиню сим моїм писанем, иж жиючой мні з дочкою моєю и з иншими людми в Забізі в Києві на Звіринці видубицком року и мсця вишписанного, преставилася тамже в Забізі дочка моя Феодора Димяниха, которую на прошение моє за блгословением превел[ебного] в Бгу его мл. отца Лаврентия Горки, игумена на тот час видубицкого, при мнастирі з подобающею хтиянскою честию похована, теди я за такую учинност тому ж превел[ебному] оцу игумену видубицкому, надаю на монастир футор в Корсунском повіті в селі подле Цибового грунту, также и сад, валом окопанний, и ставок, и поля лежачие, и сіножати и з иншими угодиями, до того грунту приналежние, которое все сливе Леска Опанасенка, зятя моего, еще и двор мой власний з грунтом, нікому не заведенний в місті Корсуні, недалеко церкве святого Спаса и в Притилцях ліс з ставком и з греблею и з иншими угодиями, прозиваемий Швайков, моєму небощику гспдну Игнатию от Стецюка на три сорокоусти за душу Стецюкову, жони и дочки его наданий, которий Стецюк купил был ліс той у небощика Шванки. Тое все до обытели стой видубицкой надаю вічними часи за преставлшуюся дочку мою Феодору, при обытели той похованную, аби еї в поменник видубицкий вписали и отца Игнатия, мужа моего, и отца Григория, Демяна, Леонтия, Евфимию и мене, Агафию, а тиї всі грунти и угодия волно уже будет отцу игумену видубицкому яко посессору и всей братиї як хотіт заживати, дати, продати, даровати, кому изволят, бо я уже всіх тих грунтов зо всіми своїми родичами и повиноватими вічне зрікаюся и не маю уже до них ані я, ані хто инний, як з кревних наших, так и з чужих німало (?) втручатися под утратою чести и всей кожного худоби неотпустно.
Діялося в монастиру Видубицком року и мця и дня вишписанного 1711 юля 20 при людях зацних и віри годних, з которим рукою власною подписуюся».
В подлинном подпис руки таков: «Иерей Феодор, презсвитер дацковский, на тот час прилучившийся в Києві, подписую рукою власною.
Йван Бойковский, войт звіринский, з всею громадою.
Иеромонах Касиян, сповідник, при смерти небожку Феодору сию слушавий исповеди, рукою власною.
Агафия Савовна Игнатовая, попадя и жителка корсунская, не уміючи писат крест ст. пишу +
Мария Григориева, попадя и (...)*кая невістка Агафиїна ст. крест пишу +
Остап Безражицкий, староста животовский, рукою власною. Евдокия Стефаниха Иртиха, жителка корс[унская] ст. крест пишу +».
(НБУ. — ІР. — Ф. 160. — № 244. — Арк. 318—318 зв. — Копія середини XVIII ст. Тексту передує запис копіїста: «Надание на монастир вид[убицкий] футора в Корсунском повіті в селі Ситниках подле Цибого грунту, со всіма угодиями от Агафії Савовни, попаді корсунской».)
