В області відкрито 55 нових багатофункціональних спортивних майданчиків, у тому числі 8 міні-футбольних полів зі штучним покриттям. Облаштовано інвентарем майже 900 дитячих майданчиків. Проведено реконструкцію плавального басейну в Авторській О. А. Захаренка середній загальноосвітній школі села Сахнівки Корсунь-Шевченківського району. Відкрито новозбудовані стадіони в селі Паланка Уманського району та селі Степанецьке Канівського району. Відкрито новий спортивний комплекс у селі Білозір’я Черкаського району з футбольним полем зі штучним покриттям. 4 черкаські команди юних футболістів грають у Вищій дитячо-юнацькій футбольній лізі України. Відновила свої виступи у 2 лізі українського футболу команда «Славутич».
Завершено реконструкцію, реставрацію і створення експозиції Будинку-музею Т.Г. Шевченка в Каневі. Відкрито музей Т.Г. Шевченка у селі Мошни Черкаського району. Створено Канівський гуманітарний інститут. Нині тривають роботи на шевченківських об’єктах у Звенигородському, Городищенському та Канівському районах. Відкрито музей народного художника України Д.Г. Нарбута в Черкасах. Реконструйовано площу і палац культури «Дружби народів». Проведено ремонт окремих об’єктів Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника. У закладах культури проведено 2055 капітальних та поточних ремонтів. Завершена реставрація Успенського собору в місті Каневі. При Черкаській обласній філармонії створено симфонічний оркестр. Збільшено розміри обласних премій імені Василя Симоненка, імені Данила Нарбута та імені Михайла Максимовича. Відбулися презентації історико-культурного потенціалу Черкащини в США, Китайській Народній Республіці, Молдові, Казахстані, Естонії та Польщі.
На початку 2014 року урочисто і велелюдно відбулося відзначення 60-річчя утворення області.
Важливі завдання стоять перед краянами на майбутнє. До найближчої перспективи необхідно віднести організацію підготовки та проведення святкування 200-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка. А це — відкриття Тарасової церкви біля підніжжя Чернечої гори, реконструкція нижнього парку Шевченківського заповідника, відкриття Шевченківського культурного центру у Каневі, меморіальних об’єктів у Звенигородському районі, пам’ятника Т.Шевченку в селі Вільшана Городищенського району, достойна зустріч шанувальників Кобзаря, які приїдуть на відзначення ювілею.
Значний обсяг робіт нам необхідно здійснити до 70-річчя звільнення області від фашистських загарбників, гідно зустріти 70-річчя Великої Перемоги.
Актуальним для нас залишається збереження досягнутих позитивних тенденцій та забезпечення умов для поліпшення добробуту населення через зростання рівня заробітної плати, пенсій, всіх видів соціальної допомоги. Особливу увагу буде приділено відновленню діяльності промислових підприємств, створенню нових робочих місць у містах і селах області. Значну роботу планується провести щодо створення туристсько-екскурсійної інфраструктури, приведення в належний стан пам’яток історико-культурної спадщини Черкаського краю, перетворення його в провідний туристичний центр України.
Завдання ці досить амбітні, але цілком реальні. І вони обов’язково будуть виконані, якщо ми об’єднаємо зусилля влади всіх рівнів, територіальних громад, усіх жителів Черкащини.
Ми завжди будемо пам’ятати і вшановувати тих, хто воював за нашу Перемогу в роки Великої Вітчизняної війни, хто віддав за неї своє життя. Та найкращою пам’яттю цим людям буде побудована нами могутня, квітуча Україна, де в цьому дивовижному букеті самою прекрасною квіткою буде наша неповторна Черкащина.
Спогади учасників битви
І.С. Конєв,
Маршал Радянського Союзу, колишній командуючий 2 Українським фронтом.
У нестримному пориві
У славний бойовий літопис нашої держави навічно записані героїчні подвиги, здійснені Червоною армією під час Великої Вітчизняної війни. Однією з найяскравіших сторінок цього літопису є 1944 рік — рік вирішальних перемог, внаслідок яких ворог зазнав найжорстокіших поразок і був вигнаний за межі нашої Батьківщини.
Як відомо, після звитяжної битви на Курській дузі стратегічний наступ Червоної армії в другій половині 1943 року успішно продовжувався й увінчався великими перемогами. На південному крилі радянсько-німецького фронту війська 1, 2, 3 і 4 Українських фронтів до початку 1944 року визволили від ворога Київ, Черкаси, Дніпропетровськ та багато інших міст, захопили важливі оперативні плацдарми на Правобережній Україні. У результаті цих перемог були створені сприятливі умови для проведення нових бойових операцій з метою повного визволення Правобережної України і Криму.
Дальші плани радянського Верховного Головнокомандування на півдні полягали в тому, щоб могутніми ударами розсікати ворожу оборону, оточувати й знищувати угруповання противника по частинах. Успішні бойові дії повинні були повернути Батьківщині важливі промислові і сільськогосподарські райони й відкрити шлях для наступу Червоної армії на Балкани й Польщу.
Виходячи з цього плану, визволення Правобережної України було розпочато проведенням ряду фронтових наступальних операцій, що безпосередньо передували оточенню й розгрому німецько-фашистських військ у районі Корсуня-Шевченківського.
Війська 1 Українського фронту під командуванням генерала армії М. Ф. Ватутіна (член Військової ради — генерал-лейтенант К. В. Крайнюков), відбивши контрудари противника, що намагався ліквідувати київський плацдарм наших військ на Дніпрі, до середини січня 1944 року вийшли в район Сарн, на підступах до Шепетівки та Вінниці.
Війська 2 Українського фронту, якими мені довелось командувати (члени Військової ради — генерал-полковник І. 3. Сусайков та генерал-майор І. С. Грушецький, начальник штабу — генерал-полковник М. В. Захаров), відкинули противника від Дніпра більш, ніж на 100 кілометрів і визволили Кіровоград.
Війська 3 Українського фронту під командуванням генерала армії Р. Я. Малиновського (член Військової ради — генерал-лейтенант О. С. Желтов), визволивши Дніпропетровськ і Запоріжжя, просунулись від Дніпра на захід в цілому на 50-100 кілометрів.
У середній течії Дніпра гітлерівцям вдалося удержатися лише в районі Канева. Корсунь-шевченківське угруповання військ противника, яке сформувалося тут, використовуючи сприятливу для оборони місцевість, утворило глибокий виступ, що вклинився в стик між 1 і 2 Українськими фронтами. Це угруповання нависало над суміжними флангами фронтів і сковувало свободу маневрування наших військ, все ще не бажаючи примиритися з тим, що «Східний захисний вал» повністю рухнув.
Німецько-фашистське командування вперто обороняло цей виступ. Було очевидним, що гітлерівський генералітет розраховує використати цю місцевість як плацдарм для організації наступу, маючи на меті відновити лінію фронту на західному березі Дніпра. Ставка Гітлера й командування окупаційних військ сподівались дістати перепочинок на південній ділянці свого східного фронту, не чекаючи в зв’язку з початком бездоріжжя наступу наших військ у попередніх масштабах. У цей період противник усе ще вважав, що йому пощастить сильними ударами скинути наші війська з плацдармів на Дніпрі, зберегти багаті промислові й сільськогосподарські райони Правобережної України і встановити зв’язок сушею з кримським угрупованням своїх військ.
Виходячи з усього цього, фашистське командування зосередило на Правобережній Україні великі і найбільш боєздатні з’єднання та частини — всього 93 дивізії, у тому числі 19 танкових з 25, що діяли на всьому радянсько-німецькому фронті. Поступаючись перед нами кількісно в таких родах військ, як піхота, авіація та артилерія, противник мав деяку перевагу в танках. Найсильніше танкове угруповання, до 10 дивізій, ворог тримав у районах Умані та Кіровограда. Безпосередньо на корсунь-шевченківському виступі оборонялись його правофлангові з’єднання 1 танкової армії та лівофлангові з’єднання 8 польової армії в складі 12 піхотних дивізій, однієї танкової дивізії, однієї моторизованої бригади, кількох окремих танкових батальйонів і дивізіонів штурмових гармат.