Війська, що брали участь у розгромі оточеного угруповання, були попереджені про наміри гітлерівців. Пильність була найвищою. Командування всіх ступенів, офіцери штабів, командири частин і підрозділів, гарматні обслуги й танкові екіпажі перебували на своїх місцях.
О 3 годині ночі гітлерівці, користуючись сильним снігопадом і хуртовиною, щільними колонами рушили з району Шендерівки й Хильок на наші позиції. Натиск ворога прийняли на себе частини 27 і 4 гвардійської армій. Одночасно була подана команда 18 і 29 танковим корпусам і 5 гвардійському Донському козачому кавалерійському корпусу: йдучи назустріч один одному, полонити або знищити противника.
На ранок 17 лютого з усім угрупованням ворога було покінчено. За безглузду й злочинну впертість гітлерівського командування, що відхилило 8 лютого наш ультиматум про капітуляцію, заплатили ціною свого життя десятки тисяч німецьких солдатів. Ось що розповіли про останні дні оточеного угруповання полонені з танкової дивізії СС «Вікінг»: «Ми були в розпачі. У ніч на 17 лютого солдатам видали по посиленій порції горілки і дозволили з’їсти недоторканний запас продуктів. О 2 годині був оголошений наказ, в якому говорилось, що на допомогу ззовні більш нема чого розраховувати. На світанку була здійснена остання і найвідчайдушніша спроба вирватися з кільця. У нашій колоні попереду йшла дивізія СС „Вікінг“, за нею — мотобригада СС „Валлонія“. Замикали колону штаби й залишки 72 і 112 піхотних дивізій. Гармати, автомашини, все воєнне спорядження і навіть особисті речі було наказано кинути. Ледве ми пройшли 300 метрів, як на нас рушили російські танки. Вони ввірвалися в гущу колон і гусеницями утюжили й давили ряди солдатів. За танками з’явилися козаки. Вся колона була знищена. Нам вдалося сховатися біля розбитих автомашин. Наступного дня ранком ми здалися в полон».
Так закінчилася повним розгромом і полоном оточеного угруповання ворога Корсунь-Шевченківська операція... Внаслідок цієї перемоги були сильно ослаблені й деморалізовані німецько-фашистські війська, що діяли на Правобережній Україні, створювались сприятливі умови для розгортання дальшого наступу до Південного Бугу й Дністра.
18 лютого Москва від імені Батьківщини салютувала 20 артилерійськими залпами з 224 гармат на честь нової перемоги Збройних Сил СРСР. Військам, що брали участь у розгромі ворожого угруповання, була оголошена подяка. Багатьом частинам і з’єднанням присвоєно почесне найменування «Корсунських». Тисячі радянських воїнів за відвагу й героїзм у боях були нагороджені орденами та медалями СРСР, десятки тих, що найбільш відзначилися, були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
Зараз, коли я згадую Корсунь-Шевченківську битву, мені ще раз хочеться особливо відзначити дії наших танкових військ — провідної сили в операції по оточенню й розгрому угруповання ворога. Безстрашно билися всі наші воїни — піхотинці, артилеристи, льотчики, сапери й зв’язківці. Діючи в умовах негоди й бездоріжжя, у складній обстановці, віддаючи всі свої духовні й фізичні сили, переборюючи нестатки й злигодні, вони з честю виконали завдання, знову показали всьому світу, на що здатні радянські солдати, вірні сини Вітчизни. Багато сотень і тисяч воїнів віддали своє життя за цю перемогу. Радянський народ буде вічно зберігати світлу пам’ять про відомих і невідомих героїв, що полягли смертю хоробрих у боях за свободу і незалежність нашої Батьківщини.
Разом з воїнами регулярних військ мужньо боролися в тилу ворога партизани. Так, у центрі кільця оточення відважно билися народні месники партизанського з’єднання «Рижого».
Неоціненну допомогу подавало нашим військам місцеве населення. Чоловіки визволених районів добровільно вступали в ряди регулярних частин, що вели бойові дії з ворогом. Тільки в одному селі Квітки близько 500 чоловіків влилися в 180 стрілецьку дивізію і тут же, на околиці свого села, вступили в бій з контратакуючим противником. Жінки, старики й підлітки цього села рили окопи, підносили патрони, снаряди, виносили з поля бою поранених і надавали їм допомогу.
Ось приклад героїзму простої радянської дівчини, комсомолки Каті Бобровицької, яка в бою за рідне село Гулі замінила пораненого солдата і вогнем з його кулемета відбила кілька атак піхоти ворога, знищивши при цьому багато фашистів. Пізніше за цей подвиг Каті була вручена висока урядова нагорода.
У Корсунь-Шевченківській операції радянське військове мистецтво знову перевершило німецьке. Червона армія показала свою моральну і матеріальну перевагу над противником, ще раз підтвердила, що нашим відважним воїнам під силу будь-які завдання, у тому числі й такі складні, як оточення і розгром великих груп військ противника.
Наші командири, безмежно віддані Комуністичній партії і радянському народу, не шкодували свого життя в ім’я перемоги, показали свою перевагу над гітлерівськими офіцерами і генералами.
Добрим словом хочеться згадати члена Військової ради, покійного генерал-полковника Івана Захаровича Сусайкова, який багато й плодотворно попрацював над політичним вихованням особового складу і мобілізації його на успішне здійснення бойових завдань, над забезпеченням військ фронту всім необхідним для бойових дій.
Як я вже говорив вище, Корсунь-Шевченківська битва відбувалась у розпалі передвесняного бездоріжжя. У цих умовах було надзвичайно складно постачати військам боєприпаси, пальне і продовольство. Цією важкою ділянкою роботи керували член Військової ради генерал-майор Іван Самійлович Грушецький і начальник тилу — генерал-лейтенант Володимир Іванович Вострухов. Вони зарекомендували себе здібними організаторами, невтомно піклуючись про безперебійне постачання з’єднанням і частинам усього необхідного для бою.
З командуючих арміями мені хотілося б насамперед відзначити заслуги генерал-полковника танкових військ Павла Олексійовича Ротмістрова. Я із задоволенням поздоровив Павла Олексійовича із закінченням Корсунь-Шевченківської битви і заодно з присвоєнням йому вперше встановленого в нашій армії звання «Маршала бронетанкових військ».
Велику роль в успіху операції відіграла 5 повітряна армія, якою командував генерал-лейтенант авіації Сергій Кіндратович Горюнов. Це гідний представник нашої доблесної авіації, людина з відкритим і прямим характером, проста і доступна для підлеглих. Добре знаючи тактику використання авіації, він разом з тим розумів природу сучасного бою на землі і спрямовував зусилля льотчиків на подання допомоги сухопутним військам. Це сприяло налагодженню взаємодії повітряних сил з наземними з’єднаннями і частинами фронту, підвищенню ефективності ударів, що завдавалися по ворогу авіацією.
Вмілими й рішучими воєначальниками зарекомендували себе командуючі арміями — генерал-лейтенант С. Г. Трофименко, генерал-лейтенант І. К. Смирнов, генерал-лейтенант К. А. Коротєєв, генерал-лейтенант І. В. Галанін, більшість командирів з’єднань і частин, особливо командири корпусів — генерали О. Г. Селіванов, І. Ф. Кириченко, В. І. Полозков. Кожний з них вніс свій вклад у справу розгрому ворога і заслуговує на глибоку вдячність.
Успішно організовували керівництво і бойове забезпечення офіцери штабу та начальники родів військ фронту. Хочеться особливо відзначити позитивні й ініціативні дії начальника інженерних військ фронту генерал-майора А. Д. Цирліна, командуючого бронетанковими й механізованими військами фронту генерал-майора А. В. Куркіна.
Своєрідність Корсунь-Шевченківської битви полягає в тому, що вона розвивалась надзвичайно маневрено. У ході операції широко практикувались перегрупування військ, ударні угруповання безперервно посилювалися за рахунок інших, що діяли на менш активних ділянках фронту. Для посилення військ, що безпосередньо брали участь в операції на оточення, з інших армій було перекинуто велику кількість стрілецьких, танкових, артилерійських та інженерних частин. Так було і на 2, і на 1 Українських фронтах.
Оточене угруповання безперервно атакувало, прагнучи вирватись назустріч військам, що діяли ззовні. Саме це й визначило такі різкі зміни обстановки і маневрений характер боїв. У цій складній операції, безумовно, провідну роль відіграли рухомі з’єднання 5 і 6 танкових армій. Навально рухаючись назустріч одна одній, вони на третій день з’єдналися в районі Звенигородки, відрізали корсунь-шевченківське угруповання ворога від його головних сил. Така швидкість танкових з’єднань, відрив їх від польових армій і сміливий маневр у розташування ворога, у його тили є цілком типовими для рухомих військ, дії яких забезпечуються і закріплюються загальновійськовими арміями, авіацією, артилерією.