— Ну, тепер ти, Вернидубе, зоставайся, а ми підемо на полювання.
Пішли вони, а Вернидуб наварив їсти та й ліг спочивати. Аж хтось стукає в двері:
— Відчини!
— Не великий пан, відчиниш і сам!
— Пересади через поріг!
— Не великий пан, перелізеш і сам!
Коли лізе дідок маленький, а борода на сажень волочиться. Як ухопив Вернидуба за чуба й почепив на
гвіздок. А сам усе, що було наварене, виїв, випив, у Вернидуба із спини шматок шкіри видрав та й подався.
Вернидуб борсався, борсався, якось уже там з гвіздка зірвався та й ну швидше обід варити. Коли це приходить товариство:
— А що це ти з обідом спізнивсь?
— Та задрімав, — каже, — трохи...
А Вернигора вже й мовчить: догадався, що воно було.
На третій день зостався Крутивус, — і з ним те саме. А Котигорошко й каже:
— Ну й ліниві ви обід варити! Уже ж завтра ви йдіть на полювання, а я зостануся вдома.
На другий день ті троє йдуть на полювання, а Коти-
горошко вдома зостається. От наварив він їсти та й ліг спочивати. Аж грюкає хтось у двері:
— Відчини!
— Стривай, відчиню, — каже Котигорошко.
Відчинив двері — аж там дідок маленький, а борода
на сажень волочиться.
— Пересади через поріг!
Узяв Котигорошко, пересадив. Коли той пнеться до нього, пнеться.
— А чого тобі? — питає Котигорошко.
— А ось побачиш, чого, — каже дідок, доп’явсь до чуба та тільки хотів ухопити, а Котигорошко:
— То ти такий! — та собі хап його за бороду, вхопив сокиру, потяг його в ліс, розколов дуба, заклав у розколину дідову бороду й защемив її там.
— Коли ти, — каже, — такий, дідусю, що зараз до чуба берешся, то посидь собі тут, я знову сюди прийду.
Приходить він у хату, — вже й товариство поприходило.
— А що обід?
— Давно впрів!
Пообідали, а тоді Котигорошко й каже:
— А ходіть лиш, я вам таке диво покажу, що ну!
Приходять до того дуба, коли ні дідка, ні дуба нема:
вивернув дідок дуба з коренем і потяг за собою.
Тоді Котигорошко розказав товаришам, що йому було, ті вже й про своє призналися, як їх дідок за чуба чіпляв та ремені з спини драв.
— Е, — каже Котигорошко, — коли він такий, то ходім його шукати.
А де дідок того дуба тяг, там так і знати, що волочено,— вони тим слідом і йдуть. І так дійшли аж до глибокої ями, що й дна не видно. Котигорошко й каже:
— Лізь туди, Вернигоро!
— А цур йому!
— Ну ти, Вернидубе!
Не схотів і Вернидуб, і Крутивус.
— Коли ж так, — каже Котигорошко, — полізу я сам.
Наплели вони шнурів, намотав Котигорошко на руку кінець та й каже:
— Спускайте!
Почали вони спускати, довго спускали, — таки сягнули до дна — аж на інший світ. Став там Котигорошко ходити,— аж дивиться: стоїть палац великий. Він увійшов у той палац, а там усе так і сяє золотом та дорогим камінням. Іде він покоями, — аж вибігає йому назустріч королівна — така гарна, що у світі кращої нема!
Ой, — каже, — чоловіче добрий, чого ти сюди зай-
шов?
— Та я, — говорить Котигорошко, — шукаю дідка маленького, ш;о борода на сажень волочиться.
— Е, — каже вона, — дідок бороду з дубка визволяє. Не йди до нього, він тебе вб’є, бо вже багато людей повбивав.
— Не вб’є! — каже Котигорошко. — То ж я йому й бороду защемив. А ти ж чого тут живеш?
— А я, — каже вона, — королівна, та мене цей дідок украв і в неволі держить.
— Ну то я тебе визволю. Веди мене до нього!
Вона й повела. Коли й справді: сидить дідок і вже бороду визволив з дуба. Як побачив Котигорошка, каже:
— А чого ти прийшов? Битися чи миритися?
— Де вже, — каже Котигорошко, — миритися — битися!
От і почали вони битися. Бились-бились, таки вбив Котигорошко дідка своєю булавою. Тоді вдвох із королівною забрали все золото й дороге каміння у три мішки та й пішли до тієї ями, якою він спускався. Підійшов до ями та й гукає:
— Агов, побратими, чи ви ще є?
— Є!
Він прив’язав до мотузка один мішок та й сіпнув, щоб тяг ли:
— Це ваше.
Витягли, спустили знову мотузок. Він прив’язав другий мішок:
— І це ваше.
І третій їм віддав, — усе, що добув. Тоді прив’язав до мотузка королівну:
— А це моє, — каже.
Витягли ті троє королівну, тоді вже Котигорошка треба тягти. Вони й роздумали:
— Нащо будемо його тягти? Нехай лучче й королівна нам дістанеться. Підтягнім його вгору, а тоді й пустимо, він упаде й уб’ється.