— Ні, я ніколи цього не робила. В цьому не було ніякої потреби, бо моя
служниця залишається в кімнаті, аж доки я прийду.
Інспектор спохмурнів.
— Отож коли ви пішли вечеряти, коштовності були на своєму місці, і відтоді
ваша служниця з кімнати не виходила?
Раптом, наче вперше зрозумівши весь жах свого становища, Селестіна
пронизливо зойкнула і кинулась до Пуаро, вивертаючи безладний потік французьких
слів.
— Яке жахливе звинувачення! Це її підозрюють в пограбуванні мадам! Добре
відомо, що в поліції сидять заплішені дурні! Але, мсьє, ви ж француз...
— Бельгієць, — вставив Пуаро, але Селестіна не звернула на його
застереження ніякої уваги.
— Мсьє не може стояти осторонь і спокійно спостерігати, як проти неї
висувають неправдиві обвинувачення у той час, як ця безсовісна покоївка
залишиться непокараною. Вона завжди почувала до неї недовіру — подивіться на її
писок: це ж природжена злодійка! Вона зразу ж сказала, що це людина нечесна» І
не спускала з неї очей, коли вона прибирала в кімнаті мадам! Нехай ці дурні
поліцаї обшукають її, і я буду дуже здивована, якщо вони не знайдуть у неї
перлів мадам!
Хоча все це говорилося швидко і то по-французькому, /Селестіна
супроводжувала свою мову такими виразними жестами, що покоївка під кінець
уловила її зміст. Вона почервоніла від злості.
— Якщо ця іноземка твердить, що я взяла перли, то вона бреше? — гнівно
заявила вона. — Я їх навіть жодного разу не бачила.
— .Обшукайте її! — лементувала служниця. — Ви знайдете все, що пропало.
— Ти брехуха, розумієш? — кричала покоївка, наступаючи на неї. — Сама все
украла, а тепер хочеш звалити вину на мене. Я була в кімнаті усього яких-небудь
три хвилини до приходу леді, а до цього ти весь час сиділа тут, як завжди, наче
кішка, що підстерігає мишу.
Інспектор запитливо глянув на Селестіну.
— Це правда? Ви не виходили з кімнати?
— Я дійсно не залишала її тут одну, — неохоче визнала Селестіна, — але я
двічі виходила в свою кімнату — раз за клубком шерстяних ниток і вдруге за
ножицями. Мабуть саме цим вона й скористалась.
— Ти виходила не більш як на хвилину, — сердито відрізала покоївка. —
Вискочила і зразу ж назад. Я була б рада, якби 'поліція обшукала мене. Мені нема
чого боятися.
У двері постукали. Інспектор відчинив, і обличчя його прояснилось.
— Ну от! — сповістив він. — Все складається якнайкраще. Я посилав за нашою
співробітницею, що проводить обшуки, і ось вона з'явилась. Сподіваюсь, ви не
відмовитесь пройти в сусідню кімнату?
Він . кинув погляд на покоївку, і та переступила поріг суміжної кімнати з
високо піднятою головою. Слідом за нею вийшла жінка-інспектор.
Француженка, схлипуючи, сіла на стілець. Пуаро оглядав кімнату, план якої
зобразив на малюнку.
— Куди ведуть ці двері? — спитав він, кивнувши на двері біля вікна.
— Гадаю, у сусідній номер, — припустив інспектор. — У кожному разі, вони
замкнені на засувки з цього боку.
Пуаро підійшов до дверей, посмикав їх, відсунув засувку і знову посмикав.
— Вони замкнені і з того боку, — зауважив він. — Здається, цей варіант
можна виключити.
Він оглянув усі вікна, визираючи з кожного по черзі.
— І тут глухо. Немає навіть балкона.
— Якби там навіть були балкони, — роздратовано зауважив інспектор, — не
розумію, що б це змінило. Адже служниця не виходила з кімнати.
— Evidemment, — анітрохи не збентежившись, сказав Пуаро. — Якщо, як нас
запевнила мадемуазель, вона не виходила з кімнати...
Він урвав мову, бо в кімнату повернулася покоївка в супроводі жінки-
інсцектора.
— Нічого, — лаконічно доповіла інспектор.
— Цього слід було сподіватися, — чеснотливо озвалася покоївка. — А оцій
французькій шльондрі мало б бути соромно, що вона хотіла зганьбити чесну
дівчину!
— Годі вже, годі, заспокойся, — обірвав її інспектор, відчиняючи перед нею
двері. — Ніхто тебе не підозрює. Йди працюй!
Покоївка з явною неохотою попрямувала до дверей.
— К теж обшукаєте? — запитала вона, вказуючи на Селесгіну.
— Так, так! — Він зачинив за нею двері і замкнув їх ключем.
Селесгіаа теж пішла в сусідню кімнату у супроводі жінки-інспектора. Через
кілька хвилин вона повернулась: у неї теж нічого не знайшли.
Інспектор спохмурнів.
— Боюся, що мені усе ж таки доведеться попросити вас пройти зі мною.
І вій звернувся до місіс Опалсен.
—На жаль, мадам, усе свідчить про те, що розшуки слід вести саме в ньому
напрямі. Хоч перли в неї не були знайдені, але,- можливо, вони заховані десь у