— Чекайте, хлопці, я висаджу ту голову!
— Не йди, Мундзю, бо нас ксьондз чекає, — сказала молода.
— Най собі чекає. Мені що до того?
Молодий почав згортати сніг, а молода вернулася додому.
Кажуть люди, що Мундзьо тепер живе зі сніговою бабою.
Кобилячі яйця
Жили собі в сусідстві бідний і багатий. Жили своїми турботами, один до одного не заходили. Бідняк хоч і голодував, від багатого хліба не просив. Якось він заробив трохи грошенят і купив лошатко. Почув багач, що на подвір’ї бідняка ірже лоша, та й каже до своєї жінки:
— Невже наш сусід купив тягло? Піду подивлюся.
Прийшов він до бідного та й питає:
— Гей, сусіде! Звідки в тебе лошатко?
Бідний знав заздрісне око багача і пожартував:
— Ачей з неба не впало. З яйця висидів.
Здивований багач аж рота роззявив, коли таке почув.
— З якого яйця?
— Біда, що ти піввіку прожив на світі, а про кобилячі яйця нічого не знаєш, — каже бідняк. — Тоді слухай. Пішов я раз на ярмарок. Бачу — коло воза стільки народу, що й голки не пропхаєш. Протиснувся і я ближче. А на возі сидить чоловік і промовляє:
«Гей, люди, купуйте кобилячі яйця! З кожного вилупиться один чорногривий». Купують бідні по яйцю. А багаті й ціни не питають, кожний мішок наставляє. Мені ледве вдалося купити двоє. Прийшов я додому та висидів за сорок днів лошатко.
Багач слухав, слухав, а далі почав просити:
— Сусіде, продай мені друге яйце. Ми свої люди, не будемо рахуватися, я добре заплачу.
Бідняк подумав, похитав головою:
— Хотілося мені і на цьому сидіти, аби пару коней мати. Та не можу я відмовити доброму сусідові.
І викотив з-під постелі велику жовту диню. Багач добре заплатив і побіг з динею додому. Настелив у хліві соломи і висиджує лоша. Жінка почала дорікати:
— Чи ти здурів, чоловіче? Хто чув таке, аби з дині вилупилося лоша?
Та багач прогнав її і далі сидів на дині, як квочка на яйцях.
Було якраз літо, і жінка сердилася, що робота в полі стоїть, а чоловік дармує час. І вона пригрозила:
— Люди косять, а наша трава пропадає. Так не лише багатство втратимо, а й з голоду помремо.
Не міг багач переслухати жінки. Взяв косу на плече, а диню в мішок і пішов у поле. Вибрав зручне місце на горбку, сів на диню і вигріває лоша. Приносить жінка обід, а він і раз косою не втяв. Накинулася вона на чоловіка, лає його, ганьбить. Не стерпів багач, кинувся на жінку, щоб ударити. А вона навмисне копнула диню. Диня покотилася з гори і розбилася об пень. З-під пня вискочив переляканий заєць.
Коли це побачив багач, то мало не заплакав.
— Видиш, жоно, ще два тижні треба було сидіти, то був би цілий лошук. А так лише півлошати, та й те втекло.
Багач та хлопець із села Розумовичів
У великодню суботу ішов із міста бідний хлопець. І наздогнав він багача, що їхав із повною фірою зерна.
— Де ви були, пане? — спитав хлопець.
Багачеві полюбилося, що його паном назвали.
— Возив я пшеницю продавати, — каже він. — Так не було купців. А в тебе, хлопче, може, вже й ноги болять? Сідай, підвезу.
Сів хлопець, а багач випитує:
— Та з якого ти села?
– Із Розумовичів, — відповідає хлопець.
— Чи не такі розумні люди там живуть, що село Розумовичі називається? — засміявся багач.
— Для себе розуму мають. А дурням не дають. Бо дурні не знали б, що з розумом робити.
— Тоді й ти маєш бути мудрий.
— Мудрий чи ні, а скільки мені треба розуму, стільки маю.
Незабаром довелося їхати через ріку. Як були посеред води, багач зупинив волів і наказує:
— Ти з Розумовичів, то злізай із воза і перейди річку своїм розумом.
— Пане, як мушу злізати, то дозволь хоч рудом пройти поміж воли, — попросив хлопець.
Багач дозволив. Хлопець пройшов уперед, вийняв з ярма занізку, сів на вола і каже:
— Бувайте здорові, пане. Дякую за вола.
Багач почав просити:
— Хлопче, як я переїду ріку з одним волом? Я лише пожартував з тобою. Вернися, разом поїдемо. Переночуєш у мене, та й гостина буде.
Повернувся хлопець, запріг вола, і далі рушили. Дома жінка багача нагодувала, а хлопцеві постелила на припічку і голодного спати залишила.
Уночі багачеві не спалося.
— Хлопче, — каже він, — ти не вечеряв і, може, дуже голоден?
— Не вечеряв, — відповідає хлопець. — Та з розумом голоден не буду.
Подрімав багач, а далі питає:
— Хто в Розумовичах тепер староста?
— Був пан Постоловський, — каже хлопець. — А тепер скинули його з тої служби і вибрали пана Чоботовського. Та й помічників йому дали — пана Хлібовського та пана Гусаковського.