— Бачу, що з тобою не дійти до кінця. Даю тобі п’ятдесят золотих! Досить з тебе!
— Я за п’ятдесят і рота не розкрию!
Пішов розлючений міністр, так ні до чого й не договорившись.
На другий день прийшов знову:
— Ну що, дійшов до розуму? Береш п’ятдесят золотих?
— Ні, не беру!
— На вже, на! — шпурнув міністр гаманець на стіл. — Ось тобі сто золотих, кажи швидше!
— О ні, за сотню я сьогодні не скажу!
— А скільки ж тобі?
— Даси двісті — скажу!
Міністр вже і погрожував, і залякував, та нічого не добився.
Приходить на третій день:
— Ну, береш сотню?
— Ні, не беру.
— На, маєш двісті золотих, — шпурнув міністр гаманець Горшкодротарю.
— Ні, пане, тепер хоч би і тисячу давав, не скажу!
— Що, розбагатів надто?
— Не розбагатів, треба було вчора давати, скільки просив.
От прийшов строк, зібрав цар міністрів. Питає третього:
— Як у вас справи? Відгадали загадку?
— Пресвітлий царю, почекайте до полудня.
— Добре, почекаю! — погодився цар.
Прибіг міністр до Горшкодротаря, впав перед ним навколішки й благає:
— Відгадай ту загадку, зглянься! Не відгадаєш — мені кінець. Проси, що хочеш!
— Добре, добре! — каже Горшкодротар. — Коли так просиш, я тобі й без грошей скажу. Тільки ти ось що зроби…
Міністр дуже зрадів, коли почув, що Горшкодротар і загадку відгадає, і грошей не візьме, — і на все погодився:
— Що тільки накажеш, все зроблю!
— Посади мене на візок і вези в царський двір.
— Змилостився! — заблагав міністр. — На десяте село відвезу на собі, тільки не на царський двір! Побачить мене цар в упряжці — я крізь землю провалюсь від сорому!
— Скажу тільки при цій умові. А там роби, як сам знаєш!
Бачить міністр, що немає порятунку, впрігся до візка і везе Горшкодротаря разом з його горшками. Той сидить наверху й на весь голос приспівує:
— Горшки, кому горшки? Горшки дротувати!
— Та ти хоч не кричи! — просить міністр. — Дам тисячу золотих, тільки замовкни.
Та Горшкодротар не слухає, усе наспівує. На його голос вийшов цар з двома міністрами. Бачить — третій міністр тягне візка, а на візку горшки і Горшкодротар сидить, приспівує. Махнув цар рукою, щоб зупинився.
— Хто тебе везе? — питає Горшкодротаря.
— Дурна голова! Гіршого лиха й не знайти, це вже дійсно лихо над лихами!
Цар покликав до себе Горшкодротаря й міністра: — Віднині будеш ти, Горшкодротарю, міністром, а цей хай ліпить горшки і дротує їх.
Багач, що народив теля
Жив-був багач Амбросій, що мав великий смак до їжі. Був такий череватий, що своїх колін уже не бачив. А в тому ж селі жив бідний хлоп Лесько, сміхар на весь світ. Бувало, як щось скаже, то люди рачки лазять від сміху.
Якось Лесько здибався з Амбросієм, зміряв його очима від голови до ніг і ткнув пальцем у товстий живіт:
— Ти за тиждень народиш теля!
— Жартуєш, Леську…
— Ні, бігме.
Прийшов Амбросій додому, та такий сумний, ніби його десь обікрали. Говорить до жінки:
— Сказав Лесько, що через тиждень народжу теля.
— Це може бути, чоловіче.
Багач із багачкою зажурилися. Люди ж сміятимуться з них, не дадуть дороги перейти: ади, Амбросій, що теля вродив!
Жінка побідкалася й каже:
– Іди, Амбросію, геть від хати. Тікай у ліси, аби ніхто нічого не бачив.
— Добре, піду.
Багач встав удосвіта, поклав хліба й солонини в торбу, вирушив у дорогу. Блукав лісами-нетрями, ховався в ярах, спав у норах. Шість днів так ним носило, аж підошви вже повідпадали. Сьомого дня знайшов на галяві цісарський карабін і чоботи, в яких ще були ноги.
«Ади, — подумав багачисько, — вовки з’їли шандаря. Та буду мати чоботи!»
Узяв чоботи в торбу й пішов далі.
Настала ніч. Край лісу надибав на хату. Постукав у шибку:
— Пустіть заночувати!
Господар питає:
— А ти хто будеш?
— Подорожній.
— Куди йдеш?
— До Коломиї корову купувати.
— Заходь.
Йому дали вечеряти, а потім постелили коло припічка, щоб не змерз. Багач позіхнув і придушив кота. Так хропів, аж пси за вікном гавкали.
А тієї ночі у господаря вположилася корова. Щоб телятко зігрілося трохи, внесли його до хати. Воно стало помалу ходити. Над ранок уздріло босі ноги Амбросія і почало лизати. Багач з того прокинувся й витріщився на нього.
«Ади, яку теличку я народив», — подумав. Схопився за живіт і вибіг із хати — ніби його хтось вимів. Так тікав, що мало п’яти не загубив.
Телятко знайшло торбу, з якої стирчали шандареві чоботи, і взялося лизати халяви.