Ґаздиня, як побачила, що телятко лиже чоботи з ногами, сплеснула в долоні й закричала не своїм голосом:
— Уставай, чоловіче, бо наше теля з’їло подорожнього!
Господар протер очі.
— Упали, жінко, ми в біду, як голий у кропиву. Теля їсть людей! Його треба позбутися.
— Відведи в ліс вовкам, — порадила жінка.
Чоловік закинув телятко на плечі й відніс у темну хащу.
А в той час багачисько, радий і веселий, вернувся додому. Сів за стіл і каже:
— Давай, жінко, їсти!
Сьорбав, жував, чавкав, а жінка питала:
— Ну що, чоловіче, було в тебе теля?
— Аякже!
— А яке воно?
— О-о, файна теличка. Червону латку має на чолі. Така жвавенька, ноги мені лизала.
— А потім?
— Я схопився і — драла додому.
Багачка як почула, що він народив, закричала так, ніби чорт із неї лико драв:
— Запрягай коні й — за телям! Я його не подарую!
— Не поїду, жінко. Мені соромно.
— Твій сором до стайні я не зажену. Запрягай коні! Чуєш?
Язик багачки добрий чортові на батіг. Так лаяла Амбросія, що той аж підскакував.
Запрягли і — гайда! Під’їхали до хати, що стоїть край лісу, Амбросій сховався на возі в соломі й попросив дружину:
— Накрий мене веретою.
Багачка — до хати.
— Мій чоловік ночував у вас і народив теля. Вночі він схопився і від страху втік. Забув навіть узяти теличку…
— А де ваш чоловік?
Вийшли до фіри. Господар виломив із плота дрючок і почав ним молотити по ряднині.
— А біс би тебе взяв! Та я через тебе теля запропастив! Ах ти, шахраю! Нащо лишив чоботи?..
Багачі, похнюпившись, поїхали додому. І люди склали про них казку, яку я вам, ади, розповів.
Дурні багачки
В одному селі жив чоловік, що називався Пригодою. У нього все йшло шкереберть. Не було ніколи чистої години, бо його жінка замість язика мала бритву в роті.
Продав вола, а жінка нарікає:
— Ти такий нездалий, що тебе обдурили! У голові в тебе, як у дрантивім решеті.
Чоловік розсердився:
— Говориш, як з гарячки! Сама б не потрафила й гусака продати.
— Хто, я? Не бреши, бо як піду на ярмарок, то тобі облупиться від сорому лице. Будеш знати, що таке твоя жінка.
Настав ярмарковий день. Жінка вбрала новий кожух, взяла гусака під пахву і подалася до міста. Здибала якогось чоловічка й питає його:
— Як платяться тепер такі гусаки, як оцей?
Чоловік потримав гусака в руках і відповів:
— Можна продати за одного ринського, дванадцять шусток.
Тоді було так, що один ринський складався з дванадцяти шусток.
Жінка прийшла з гусаком на ярмарок. Покупці питають:
— Скільки хочете за гусака?
— Одного ринського, дванадцять шусток.
Їй дають ринського, а вона каже:
— Дайте дванадцять шусток.
Дають дванадцять шусток, а вона:
— Дайте ринського.
Покупці зрозуміли, що жінка в рахунках — ні бе, ні ме, ні кукуріку. Підійшов один шахрай у дрантивих лахманах.
— Нате ринського, а дванадцять шусток зараз принесу. Аби знати, кому маю заплатити гроші, дайте мені ваш кожух, а я лишу вам лапсердак.
Жінка погодилася. Дала шахраєві гусака, новий кожух і одягла його дрантивий лахман.
Шахрай радий, що стільки придбав за одного ринського, і відразу ніби крізь землю провалився. Жінка чекала, чекала та й пішла додому в дрантивому лахмані. Чоловік ледве впізнав її.
— Що сталося, жінко?
Вона розповіла, як ярмаркувала.
— Видиш, жінко, ти ляпала язиком, як по воді батогом, що продаси гусака ліпше, аніж я вола. Піду світ за очі. Якщо знайду дурнішу від тебе, то вернусь, а як розумнішу, залишуся у неї.
Чоловік подався у широкий світ. Довго йшов, аж зголоднів. У одному селі зайшов до багача. Вдома була тільки господиня.
— Сідайте, добрий чоловіче, — привітала гостя. — Скажіть, хто ви є і куди йдете.
— Я Пригода. Мандрую собі світом і правду ділю між людьми.
— Йой, ми вас чекали! — І жінка дістала з-за образів хустину з великим ґудзом. Розв’язала й виклала Пригоді купу грошей. — Це ми з чоловіком за багато років назбирали. Він казав, що колись має прийти до нас пригода, і журився, аби були гроші на той час.
Пригода подякував ґаздині за гроші, попросив окраєць хліба, кавалок солонини і подався у дорогу далі.
Увечері вернувся багач з лісу. Жінка весела й задоволена:
— У нас був Пригода. Дала-м йому ті гроші, що ми наскладали.
Багач сторопів.
— Ми ж складали гроші для такої пригоди, як слабість, пошесть, засуха, старість, смерть…