— Йой, бицю, шляг би тебе трафив! Ти мої пальчики ссав, а тепер хочеш мене арештувати!
А потім пан суньголовою давай втікати по сходах, аби не заарештували.
Так Іван з паном розрахувався.
Дурний пан
Мав пан наймита. Хотів пан, щоб наймит завжди казав «нівроку». А сам пан не раз щось таке скаже, що ніхто його не зрозуміє.
Посилає якось наймита:
— Чуєш, Іване? Йди, подивися на коней. Коли коні ссуть, то лошата най ся пасуть, а коли нема, то додому прижени.
Прийшов Іван та й говорить:
— Йой, пане, кінь хворий.
— Ну, нівроку. Подивися, чи він їсть.
Дивиться наймит, а кінь допався до зерна. Вбігає Іван до пана:
— Йой, кінь їсть!
А пан:
— Ні, Іване, йди кажи, що нівроку…
Іван вийшов, а кінь від зерна гине. Приходить Іван і каже панові:
— Нівроку, пане, кінь уже здох.
— Йой, що ти, Іване, говориш?
— Те кажу, що ви мені, пане, нівроку, наказували.
Чарівна палиця
Жили собі дід та баба. Жили було. Мали корівку, а годувати її було нічим. Та й на пашу ні дід, ні баба не в змозі були водити, бо були дуже старі.
Привів дід корову на ярмарок. Ходять навколо корови купці, заглядають їй в зуби. Бачать — корівка хоч і невелика, та здорова. Сторгувалися з дідом, і дід корову продав. Купив собі палицю, щоб було на що спиратися, пляшку горілки й ковбаски, а на решту з горя добре випив.
Пізно увечері дід приплівся додому. Став на дверях п’яний-преп’яний, ледве на ногах тримається, й сміється. Побачила його стара й почала сварити:
— А щоб тебе нечиста сила забрала і в сині скали занесла! Щоб ти на гладкій дорозі ноги поламав! Ану, давай гроші!
— Немає грошей, — відповідає дід. — Корову вовки з’їли!
— Щоб я тебе в своїй хаті більше не виділа! Забирайся, бо кості поламаю!
І пішов дід по світу. Прийшов до річки, добро своє по кущах розклав. Під один кущ — горілку, під другий — ковбасу. Сів та й журиться.
У цей час один пан з панею на прогулянку вийшли. Підійшли до діда:
— Звідки, діду, в тебе оця палиця?
— Купив.
— Продай її мені.
— Не продам, бо палиця — чарівна!
— Яка?
— Кажу вам, що чарівна!
Захотів пан переконатися, як то чарує та палиця.
— Ану покажи, діду, які чудеса твоя палиця виробляє.
Кинув дід палицю в кущ, під яким заховав ковбасу, пішов за нею, витяг з-під куща не тільки палицю, але й ковбасу. Здивувався пан та й каже:
— Закуска є, тепер коли б ще й випивка знайшлася.
Кинув дід вдруге палицю під інший кущ.
— Ану, паночку, ідіть до того куща, принесіть палицю.
Побіг пан до куща, шукає палицю й знаходить там пляшку горілки. Приніс горілку до діда й ніяк не може надивуватися, що воно за диво.
— Скільки просите, діду, за свою палицю?
— Та коли вже, паночку, так просите, доведеться продати. Платіть шапку грошей!
Побігла пані за грошима. Принесла шапку грошей, висипала дідові. Взяв пан палицю — й швидше додому, щоб, бува, дід не передумав.
Повернувся дід додому з грішми. Помирився з бабою, й живуть спокійно.
Другого дня пішов пан в ліс кидати палицю. Кидав, кидав, та все даремно. Зрозумів він, що дід обманув його, та пізно було.
Свинка-Парасинка та попова льоха
Жили собі в одному селі чоловік і жінка. Не були багатими, зате їх дні минали у добрій злагоді й любові. Правда, в сусідів були діти, а в їхній хаті — тільки старий кіт під припічком. Чоловік і жінка все ж таки недовго журилися з того: у них народилася файна, як лялька, дівчинка. А назвали її Парасинкою.
Чоловік і жінка тішилися дитиною. Та одного разу жінка глипнула, а в колисці — свинка.
— Ади, що там…
Протер чоловік очі, теж нахилився до колиски.
— Свинка! — крикнув він.
Заплакали чоловік і жінка, та що було робити? Нагодували Свинку-Парасинку і пішли у поле. Коли повернулися, їм назустріч вибігло маленьке порося. Терлося об ноги, кувікало, гейби хотіло щось сказати.
А в хаті було підметено й на лаві чекав готовий обід.
І так кожного дня.
А сусід мав сина — вже парубка, Іванка. Той якось піддивився, що Свинка-Парасинка з кошиком у зубах побігла до лісу. Пішов назирці. Як тільки Свинка-Парасинка увійшла до хащі, то раптом пропала, гейби провалилася у землю.
— Агій, що за чудо? — здивувався хлопець і вибрався на високе дерево. Звідти він побачив, як Свинка-Парасинка підійшла до старого-престарого дуба і почала бігати довкола. Зсунулася з неї свиняча шкура, і серед галявини стала дівчина небаченої вроди. Як уздрів її Іванко, то мало з дерева не впав.