Сподіваюся, читачі розуміють: доля князя Михайла Ярославовича була вирішена. Князь-московит відіграв у ній свою роль. Привівши татаро-монгольські загони в суздальську землю, він у будь-якому разі вигравав: і у випадку перемоги татаро-монголів, і у випадку перемоги князя Михайла. Він залишався осторонь.
У наступні роки московські князі дуже часто полюбляли застосовувати цей брудний прийом своїх предків — політику підбурювання один проти одного або друзів, або ворогів, або ж одних проти інших. У ставці хана Узбека Михайла Тверського чекала жорстока смерть. Юрій Московський скоїв своє звичне злодіяння.
«Георгій (Юрій. — В. Б.) і Кавгадий зупинилися біля намету (де жив Михайло. — В. Б.) на майдані, і зійшли з коней, відрядивши вбивць учинити беззаконня. Всіх людей Князівських розігнали, Михайло стояв сам і молився. Лиходії повалили його на землю, мучили, били. Один із них… устромив йому ніж у ребра і вирізав серце… Георгій (Юрій, онук Невського. — В. Б.) і Кавгадий… сіли на коней і під'їхали до намету. Тіло Михайлове лежало голе. Кавгадий, люто глянувши на Георгія (Юрія. — В. Б.), сказав йому: «Він твій дядько, ти покинеш труп його на наругу?»… Георгій (Юрій. — В. Б.) послав тіло Великого Князя в Маджари, місто торгове… Там багато купців, особисто з Михайлом знайомих, бажали прикрити його коштовними плащаницями і внести до церкви, але бояри Георгієві (Юрієві. — В. Б.) не пустили їх до закривавленого трупа й поставили (кинули. — В. Б.) його в хліві» [1, том IV, с. 259].
Як бачимо, на озброєнні у князів-московитів з'явилися нові методи боротьби зі своїми родичами Рюриковичами. Якщо раніше князі Рюриковичі хоч якось терпіли інакомислення серед своєї братії, навіть нерідко радилися, як їм бути, то від Олександра, так званого Невського, і його нащадків перейняли суто татаро-монгольський стиль правління: докорінне знищення усіх інакомислячих. У XIV столітті князі-московити проявляли жорстокість із дозволу ординських ханів, але в наступні століття вони доберуть смаку і вже за власним бажанням стануть убивцями рідних дітей, батьків, братів т. ін. Згадаймо Івана III, Івана Грозного, Петра І, Катерину II, Олександра І та інших. Ось вам, шановні читачі, справжня галерея російських князів і царів, воістину — видатних убивць. Але вони одночасно і «цвіт» російського самодержавства. А проросли ці «убивці-квіточки» завдяки татаро-монгольській «садівничій» майстерності.
Так на крові одноплемінників, завдяки татаро-монгольським ханам, починалося становлення Московії у складі держави Золотої Орди. Всі діяння, всі звички Московії походять із суто ханського державного досвіду. Навіть досвід новгородського віча для Московії незабаром став настільки неприйнятний, що жителі Новгорода, як носії новгородського інакомислення, були повністю знищені. Не варто помилятися стосовно цього! Але необхідно вказати на певні фактори, які посприяли тому, що Московський улус отримав перевагу в розвитку перед іншими улусами землі Моксель.
Перший фактор — родичання свого часу Олександра, так званого Невського, із сином Батия Сартаком. Тут перевага династії Олександра Невського перед іншими Рюриковичами цілком очевидна, і про неї ми вже говорили читачам.
Другий фактор — Москва й Московський улус були засновані з дозволу ханів у складі Золотої Орди так само, як Сарай-Батий або Сарай-Берке, і були для татаро-монгольської знаті значно ріднішими, бо нею ж породжені.
Третій фактор — так склалося, що в останнього сина Олександра Невського, Данила, до початку XIV століття збереглися сини — продовжувачі роду. І ці князі опинилися саме в Московії. Князі-московити, спадкоємці Олександра, сповна використали в своїх особистих, корисливих цілях два попередні фактори. Слід також звернути увагу, що саме на кінець XIII і на першу половину XIV століть припала ще одна дуже важлива подія в житті Золотої Орди, яка мала безпосередній вплив на становлення Московського улусу: саме в цей період, із 1256 по 1312 рік, Золота Орда прийняла мусульманську віру. Хан Узбек у 1312 році остаточно повелів вважати релігію іслам державною. Причому все, що робилося за вказівкою хана, виконувалося беззаперечно — тобто без обговорень.
Але серед самих татаро-монголів та інших кочових племен Золотої Орди на той час (1270-ті роки) було дуже багато людей, які сповідували християнство. Драма цих людей була настільки серйозною ще з часу хана Берке, що їм нічого не залишалося робити, як утікати в суздальську землю, тобто перекочувати з місця на місце в межах єдиної держави. Тим паче, що й сам хан постійно кочував уздовж Волги від ріки Москви до ріки Терек. Є історичні підтвердження цього.