Провів Симеон Іоаннович біля хана, при ханському дворі, п'ять чи всі десять років, а після повернення до Московії часу на те тільки залишалося, аби зібрати нову подушну данину з неслухняних удільних князів. Звідси внутрішні чвари, скарги ханові на зайві побори і татаро-монгольські погроми. Московські князі походили з Олександрового кореня, тож риси зрадництва, розбою та приниження перед Золотою Ордою успадковували від свого предка Олександра, пізніше прозваного Невським.
Але повернімося в Московський улус. Як пам'ятаємо, «Чанібек (Джанібек. — В. Б.) обрав Іоанна Іоанновича Московського, тихого, миролюбного й слабкого» [1, том IV, с. 311].
В Московії від тих далеких часів повелося називати правителів, які не грабували сусідів і не займалися розбоєм, — тихими та слабкими. Мовляв, зовсім не розширювали Московію ні багатством, ні територією. Ось якби лилася рікою людська кров, і князь додав до Московії шматок чужої землі, — була б зовсім інша оцінка діянь князя. Такому правителеві «землі московської» — і шана, і слава, і хвалебні пісні «на многії літа». Усе за логікою закоренілих загарбників.
Іоанн II Іоаннович посідав московський великокнязівський престол з 1355 по 1359 рік. Тобто 4 роки. І цей князь більшу частину свого князювання провів в Орді. Після смерті хана Бердибека, що загинув 1359 року, в Золотій Орді настав період смути. Із 1360 по 1380 рік на ханському престолі побувало 25 осіб. І дехто з тих, хто доривався до ханської влади, не був прямим нащадком роду Чингісидів, що лише посилювало міжусобиці й кровопролиття.
Саме в роки розбрату в Золотій Орді набув сили темник (воєначальник) Мамай, який був одружений із дочкою хана Бердибека. Дуже часто хани шукали підтримки Мамая, і саме він приводив їх на ханський престол та знімав з цього престолу. На початку тих важких часів і помер московський князь Іоанн II Іоаннович.
«Князі… з'явилися в Орді з дарами, і новий Цар (Хан) дав Велике Князювання Димитрію Суздальському… чого не мали ні батько, ні дід його…» [1, том IV, с. 319].
Князі-московити вчергове втратили великокнязівський престол. Вони не погодилися з цим і чекали слушного моменту. Нарешті, дочекалися.
«Юний Димитрій Іоаннович Московський також перебував в Орді… цей отрок оголосив себе суперником Димитрія Суздальського в гідності Великокнязівській і позвав його на
Ханський суд, щоб вирішити справу без кровопролиття… і Бояри Московські разом із Суздальськими відправилися до (хана. — В. Б.) Мурута… Представляючи обличчя древніх ханів (тобто, будучи прямим нащадком роду Чингісидів. — В. Б.), Мурут… визнав малолітнього Димитрія Іоанновича (Московського. — В. Б.)Главою Князів…» [1, том IV, с. 321].
Відбулася дуже тонка гра. Саме черговому ханові роду Чингісидів нагадали про родинні зв'язки предків хана та князя Московського — Димитрія. Через що московит і повинен отримати перевагу.
Димитрій Московський не став просити великокнязівського престолу ні в Мамая, ні в інших ханів Орди, які не були династичною ріднею. Князі-московити були рабськи відданими нащадкам хана Батия. Князі нащадків Олександра Невського розуміли, як тільки вони відступлять від цієї логіки, одразу ж позбудуться своєї переваги над іншими князями землі Моксель.
Отже, на арену Московського улусу в Золотій Орді вийшов новий майбутній святий Російської православної церкви, так званий Димитрій Донський.
Пора поговорити про ще один великий міф російської історії — міф про так звану битву на Куликовому полі.
Але перш ніж підійти до цієї події, необхідно згадати, як же княжив головний герой Куликовської битви — московський князь Димитрій Іванович.
Ось як «оспівав» М. М. Карамзін отримання московитом Димитрієм ярлика на великокнязівський престол:
«У такий спосіб слабка рука дванадцятирічного отрока взяла кормило Держави (бачите, якщо «святий», так одразу став правити не улусом, а — державою. — В. Б.) роздробленої, яку тіснили зовні, а всередині розривали міжусобиці» [1, том IV, с. 322].
«За щучим велінням», за хотінням Карамзіна, отримав Димитрій не князівську посаду в татарському улусі, а підніс хан Мурут московита-князя у «великі Государі».
Звичайна «брехня мимохідь» російського історика. Питання в іншому: ми пам'ятаємо — навіть у себе, в Золотій Орді, неповнолітні спадкоємці роду Чингісидів не могли посісти ханського престолу. А ось тобі — раптом довірили хлопчині управляти улусом. Мовляв, хто нас перевірить — як захочемо, так і повернемо. Однак незабаром з'ясувалося, що «правити» до повноліття Димитрія був «посаджений» митрополит Алексій, той-таки «піп», що лікував дружину Джанібека — Тайдулу.