До своєї статті академік В. В. Седов приклав кілька "малюнків", як він пише, тобто — карт-схем. Нас зацікавив "малюнок 4", що супроводжується наступним підписом: "Розселення слов’ян на початку середніх століть (V—VII ст.)". Ця схема (мал. 4) подається в нашій книзі. Придивіться уважніше до неї. Що цікаво, сучасний російський академік дуже вишукано підводить нас до думки, що в VII столітті в межиріччі Оки і Волги існувала якась ізольована "мерянська археологічна культура". А навколо "мерянської археологічної культури" по всьому периметру жили "фіни і балти". На багато тисяч кілометрів. І, на думну російського академіка, ці таємничі "фіни і балти" абсолютно не мали й не залишили після себе ніякої "археологічної культури". І навіть більше: згідно з В. В. Сєдовим, "мерянська археологічна культура" начебто не мала жодного стосунку до фінської. Сучасний російський академік, як і всі російські "академіки-поденники", пише, не переобтяжуючи себе доказами: "Почалася внутрішньорегіональна взаємодія стороннього населення з аборигенами. Цей процес тривав кілька сторіч і закінчився слов’янізацією балтів і фіномовних жителів" [21, с. 602].
Заява академіка не викликає навіть посмішки. І цього "великороса" зациклило на "московському слов’янстві". Невтямки російському академікові, що вся його "нова теорія" шита старими, гнилими нитками. Тому що його геніальний попередник граф О. С. Уваров знайшов серед тієї "мерянської археологічної культури" монети VII століття. І всі курганні поховання з VII до XVI століття (і далі) абсолютно тотожні, вони належали одному й тому ж етносу. А. за В. Сєдовим, "мерянська археологічна культура V—VII століть", яку він позначив на своєму малюнку, повинна була би бути покрита "слов'янською археологічною культурою". Або хоча б бути перемішаною "протягом кількох сторіч", починаючи з VIII і до XIII століття. Однак нічого подібного серед "мерянської археологічної культури" археологи другої половини XIX сторіччя не виявили.
Новий парадокс від Сєдова! І цей російський академік значно припізнився зі своєю "теорією" слов’янізації. Я вже не кажу про те, що академікові треба все-таки більш шанобливо ставитися до древнього літописця Нестора, який засвідчив факт проживання мері в межиріччі Оки і Волги (без усякої "слов'янізації") на початку XII століття.
Не беріть на себе забагато, добродії!
Знайте міру!
Навіть сучасні російські академіки визнають факт проживання фінських племен від Смоленська і Ладоги до Курська, Орла та Липецька. Щоправда, поки що вони подібне проживання готові визнати, скажімо, до сьомого століття включно. Однак і це дуже цінно. Тому що ви далі побачите, які разючі для "великоросів" висновки зробив у своїх дослідженнях професор А. П. Богданов. Карколомні висновки! І всі вони повністю відповідають "малюнку 4" пана Сєдова. Тільки мова йде про IX—XII століття.
Антропологічними дослідженнями мерянських черепів за дорученням О. С. Уварова займався також професор Ф. П. Ландцерт. Тут треба зауважити, що, направляючи Ф. Ландцертові для досліджень п’ять черепів з мерянських могил, О. Уваров не повідомив професорові район їхньої знахідки. Він бажав свої докази підтвердити антропологічними висновками. Тобто професор Ф. П. Ландцерт, власне кажучи, працював наосліп. Абсолютно незалежно. І ось який висновок зробив ще один російський професор у другій половині XIX століття про черепи мерянських курганів:
"Один череп, як виявляється із порівняння з числами сучасного типу великоруського черепа, цілком тотожний із цим типом. Інші черепи належать зовсім іншому типу — доліхоцефали: це тим паче прикметно, що сучасне населення Київської губернії, за працями Коперницького, є брахіцефалічним" [20, с. 1].
І в цьому випадку не виявлено слов’ян у мерянських курганах.
Однак праці академіка K. М. Бера і професора Ф. П. Ландцерта стали лише першими кроками великої дослідницької роботи антропологів.
Особливо важливу роботу з дослідження мерянських курганів провів професор А. П. Богданов. Він досліджував черепи мерянських могил сотнями. Через це його роботи винятково цінні й містять цілком достовірну інформацію. Його висновки не підлягають подвійному тлумаченню.
На початку праці професор А. Богданов поставив перед собою винятково важливе завдання. Послухайте: "Оскільки щодо Мерян у нас існує порівняно задовільна колекція (черепів — В. Б.), то нам, перш ніж користуватися нею (варто визначити. — В. Б.): 1) Чи була Меря плем’ям більш- менш чистим, тобто чи відповідала вона терміну плем’я в антропологічному розумінні, чи ж становила колективну назву змішаного народонаселення, поєднаного не кревними узами, а побутовими умовами переважно. 2) Якщо Меря була назва змішаного народонаселення, то які елементи антропологічні, тобто які племена входили до складу його, яке можна було вважати на підставі археологічних та інших даних за основне, за корінне, і яке за випадкову або пізнішу домішку. 3) На підставі лінгвістичних і побутових даних, до якого племені найімовірніше віднести основне населення Мері й до яких інші племена" [20, с. 7].