До речі, особисто М. М. Карамзін повідомив нам про існування наступних катерининських "літописних списків": Лаврентіївського, Троїцького, Іпатіївського, Хлєбніковського, Кенігсберзького, Ростовського, Воскресенського, Львовського, Архівського й інших.
Що характерно: саме з часів Катерини II назавжди зникли всі стародавні першоджерела. Особливо — українські, ті, які були вивезені з веління Петра І і тої ж Катерини ІІ. Не буду вдруге наводити слова із щоденника О. В. Храповицького, де він нагадує нащадкам, що оригінал великого Нестора "Повість минулих літ" Катерина и тримала у своїх руках. Повторюю — оригінал! І не будемо забувати, що всі видатні раритети старовини імператриця та її нащадки зберігали у Санкт-Петербурзі, який не був спалений, як Москва, 1812 року.
А далі хочу розповісти читачам про ще одну цікаву історію. Десь у 1692 році в Московській державі була написана книга "Скіфська історія", автором якої був Андрій Іванович Лизлов. Освічена людина, мудрий фахівець, він багато років був на високій державній службі й багато поїздив по європейській частині Московії. Книга майже сто років поширювалася в рукописі, тому що московська влада забороняла її друкувати за "вільнодумство та єресь".
Ця праця написана в докатерининські часи, але вперше була надрукована в повному обсязі 1787 рову, саме за правління Катерини II. Частково (перший розділ) вийшов 1776 року. Відтоді, до 1990 року, книга в Російській імперії не перевидавалася. Навіть виправлена катерининськими помічниками, вона чимось лякала московських можновладців та їхніх наукових мужів.
І лише в 1990 році, коли імперія розвалювалася, книга вийшла в Москві — накладом 5000 примірників. Не густо. Послухайте, що написав у 1990 році в післямові російський професор:
"Цікаво відзначити характер виправлень (катерининських часів. — В. Б.): вони були не лише технічними, але й за змістом.., більшість виправлень зроблені тим же почерком і в самому тексті: так замість слів "цар і цариця" написані "хан і ханша"; замість слова "царство" поставлено "влада": слово "московському государеві" замінено на "російському".., а текст про "чудеса" вимазано із книги Лизлова... Важко сказати, у чиїх руках побував цей екземпляр, можливо, у Г. Міллера." [29, с. 347].
Дуже цінні вказівки щодо виправлень. Намагалися відмежуватися від золотоординського минулого, коли в московських церквах славили царів — Батия, Берке, Менту-Тимура. Тохту, Тохтамиша та інших. Як мовилося в церковних проповідях, то були "послані Богом для московитів — Царі". У XVIII столітті цих слів соромились і їх "підчищали". Проголосивши себе "великоросами" і поцупивши в українців-русичів їхню історію, намагалися у всіх стародавніх текстах "Московію" іменувати— "Росією", а царів "московських" — "російськими"! Тепер ми усвідомлюємо, навіщо Катерина II створювала так звані "загальноросійські літописні зводи", де "зводили докупи" нічим не пов’язані волинську і київську землі з ростовською і суздальською.
Про Г. Ф. Міллера не буду повторюватися — читачі вже знають про цього "російського патріота". Слід зазначити: хоча книга А. І. Лизлова була неабияк "підчищена", однак її все-таки повністю переписувати не стали. Це й зберегло для історії найбільшого свідка кінця XVII століття. Тому що "Скіфська історія" містить масу посилань автора на першоджерела, якими він користувався при написанні книги про Московію та її. сусідів. Це, по суті, перша історія Московії, хоча дещо попсована цензурою.
Наводжу першоджерела, на які посилався А. І. Лизлов у "Скіфській історії":
1. "Синопсис... — видання Києво-Печерської Лаври”, надруковане в її друкарні в 1674, 1678 і двічі в 1680 роках (с. 392).
2. "Хроніка Сарматії Європейської" (Краків, 1611). Під таким заголовком відомий публіцист і перекладач Мартін Пашковський видав польський переклад книги Олександра Гваньїні (1538— 1614) (с. 433).
3. "Універсальні реляції Джованні Бутеро (1533—1617), одного із найбільших італійських письменників...", уперше видані в Римі у 1591—1592 р. Автор "Скіфської історії" спирався на перше видання польського перекладу {Краків, 1609) (с. 434).
4. "Хронограф (Київський)..." — невідомо який", у наш час налічується кілька сотень списків" (с. 398), "Редакція 1512 р. "не ділена на глави", у "Скіфській історії не використана" (с. 399). "Серйозне наукове дослідження редакцій Хронографа з’явилося... через 200 років" (с. 399).
У такий спосіб в імперії фальсифікували стародавні першоджерела.
5. "Засекин літописець". Російські історики супроводжують цей історичний документ словами: "невідома історична пам'ятка". Незбагненно! А. І. Лизлову наприкінці XVII століття була відома, а після Катерини II — невідома (с. 399— 400).