Якби вставки в стародавні літописи були здійснені в XII столітті, то скажіть, будь ласка, навіщо вилучати у всіх народів Російської імперії давні раритети? У цьому нема сенсу. Навпаки, їх необхідно було залишити на місці, щоб вони стали свідками романовської версії історії. Щось же не влаштовувало в тих раритетах російських правителів, якщо вони навіть своїм наближеним погрожували: "Жоден аркуш не може без відома Колегії повідомлений бути кому-небудь сторонньому".
Очистивши стародавній літопис від очевидної російської брехні, до речі, за допомогою російських же джерел, маємо право заявити: починаючи з 862 року до князя Володимира Великого київська земля та її племена не мали ніяких зв’язків із країною Моксель, або, по-московськи — з ростовсько-суздальською землею. Не було спільних князів, не існувало спільної держави, немає ні найменших відомостей навіть про менову торгівлю між тими землями.
З
Для подальшого аналізу розглянемо конкретні факти періоду становлення і піднесення Київського князівства IX—
X століть та вектор напрямку зовнішніх устремлінь перших київських князів.
Вивчивши матеріал радянських істориків і посилаючись на праці М. І. Костомарова та О. О. Шахматова, ми встановили, що в давній київський літопис "Повість минулих літ" внесено багато вставок і спотворень, зокрема, розповідь про закликання Рюрика новгородцями та їхніми сусідами. До речі: абсолютна більшість російських істориків XIX—XX сторіч тією чи іншою мірою констатували цей великий феномен компіляції. Тобто ми маємо картину, коли насправді Рюрик не приходив через "Варязьке море", а, будучи сусідом, скористався смутою і в 862 році підкорив собі та своєму родові новгородських словенів, сусідів-кривичів і лівонську чудь. Ніяких Синеуса і Трувора не існувало. Ця частина тексту літопису є звичайною вставкою і не більше.
Давній Несторів літопис жодним словом не згадав про захоплення Рюриком далеких тайгових фінських племен: мері, муроми, марі, мещери, весі. Природно, не підкоривши і не захопивши ті землі, Рюрик не міг у них посадити своїх управителів, аби ними "владеша". Ця частина літопису також є фальшивою вставкою. Тому що, як побачимо в цьому розділі, наступні київські князі навіть не знали про "свої ростовсько-суздальські володіння".
Отже, за "загальноросійськими літописними зводами", 882 року майже все плем’я "русів", уже під проводом князя Олега, перебралося до Києва. У результаті боротьби й знищення київських правителів Олег зі своєю дружиною і зі своїм родом сів на київському престолі. Почалося становлення Великого Київського князівства — наймогутнішої держави кінця першого — початку другого тисячоріччя нової ери.
Катерининська "Комісія", створюючи "загальноросійські літописні зводи", зробила в розповіді про Олега чергову спробу "об’єднати" "Мерянську землю" з Києвом. Вона двічі запустила в "зводи" слово — "меря". Меря згадується під 882 роком — нібито вона брала участь у поході Олега на Київ, і вдруге — у 904—907 роках, де начебто вона брала участь у поході на Константинополь. Природно, згадка про "мерю" в обох походах — більш ніж дивна. Бо ж ми бачили раніше: рід Рюрика ніякого стосунку не мав до фінського племені мері. Цікаво інше. Саме похід Олега на Київ надав московським шовіністам першу можливість показати "силу і мідь північної Русі" наприкінці IX століття. Мовляв, захопив Олег Київ завдяки "мерянам з північної Русі". Хоч, як бачимо, "північна Русь" на той період була фінським етносом.
А на Константинополь "північна Русь" і поготів повинна була "сходити". Московському шовіністові подібне "ходіння на Константинополь" — бальзам на душу. Більше 300 років мріють про такий похід.
Однак зі словом "меря" катерининська "Комісія" загралася. Помилка стала черговим провалом. Згадавши на озерах Неро й Клещино мерю, "Комісія" підтвердила факт проживання її в межиріччі Оки і Волги на початку X століття. А та "Мерянська земля" уже в ті часи була "колискою великоросів". Похвалившись "перемогами" майбутніх "великоросів" над Києвом і Константинополем, Катерина II зі своєю "Комісією", нарешті, побачили потенційну небезпеку, яка таїлася в тих згадуваннях. На порозі було XI століття — час найбільшого розквіту Київської держави. Якщо далі в "загальноросійські літописні зводи" запускати вигадки про мерю, яка нібито бере участь у житті Київського князівства, то як виплутатися з цієї прірви потім? Виходило, що московським етносом ставали винятково фінські племена. А метою московської влади було посягання на слов’янську та візантійську спадщини. Фіно-татарське минуле Московії геть-чисто відкидалося.