"Язичники не раз збиралися пограбувати й спалити монастир Авраамія, але він енергійно йшов своїм апостольським шляхом... Він ревно проповідував Християнство... Святий Авраамій, як і святий Леонтій, намагався насамперед діяти на язичницьких юнаків. Він учив дітей грамоті й хрестив їх. Багато хто з учнів Авраамія постригся в ченці в його монастир..." [9, с. 93].
Саме з мерянина Авраамія починає зароджуватися християнство серед племені меря. Сторонні єпископи лише кинули християнську іскру в мерянське середовище, а саму християнську релігію поширили серед фінського етносу не сторонні слов'яни, а саме мерянське населення. Довгою та завзятою працею. Вочевидь, до XII століття серед фінських племен відбувалося розшарування суспільства на бідних і багатих, на сильних і слабких. І звичайно, християнська релігія в першу чергу підбирала слабких духом і бідних, які шукали в новій релігії захисту і порятунку.
Як розповідає збірник "Житія святих Ростовської землі", теля вбивства єпископа Леонтія кілька років представників церкви не було. Другим владикою, який з’явився в середовищі мерян, був єпископ Ісайя, що також став святим Російської православної церкви. "Він знайшов у Ростові людей "новохрещених" (єпископом Леонтієм. — В. Б.) і ретельно взявся за свій апостольський подвиг, "напоюючи нетвердих у вірі, як новонасаджений виноград, своїм ученням", — мовить його житіє" [9, с. 92].
Найімовірніше, знаменитий мерянин Авраамій Ростовський став тим "новохрещеним", якого серед деяких інших "знайшов" новий єпископ, і був першим учнем єпископа. Саме від Ісайї Авраамій перейняв церковний досвід і релігійні обряди.
Разом вони заклали в лісі монастир, куди заманювали мерянських дітей. Після смерті Ісайї (очевидно, він теж був убитий) у 90-му році на чолі християнського життн мерянсь кої землі залишився архімандрит Авраамій. До речі, зверніть увагу: єпископ Ісайя не міг висвятити Авраамія в сан вище архімандрита. Тому не одержав Авраамій Ростовський єпископського сану. А далі, як уже мовилося, довгих "тридцять років проводить Авраамій у своїх апостольських подвигах".
Що цікаво: ні російська історія, ні "Житія святих Ростовської землі" не знають більше єпископів, які б відвідали ростовсько-суздальську землю з 1090 до 1150 року. Жодного — за довгих 60 років! Більше півстоліття! Лише за Юрія Довгорукого в країні Моксель з’явився єпископ.
Церква, утративши з двома першими єпископами людей, на довгі роки припинила свою місію із залучення фінських племен у християнство. Як видно, результати діяльності єпископів Леонтія та Ісайї не виправдали витрат церкви. ні матеріальних, пі моральних. Необхідно розуміти: кожного єпископа, який вирушав У мерянську землю, супроводжувало кілька рядових священиків і обслуга. Всі вони, скоріше за все, розділили долю єпископів.
Подумайте, шановні читачі: якби Ростовсько-Суздальска земля наприкінці XI століття була частиною єдиної Київської держави з єдиною Київською митрополією, — залишили б держава і митрополія частину своєї землі та частину свого народу на довгі 60 років без управління і релігійного піклування? Цілковитий абсурд! Позаяк Київська держава на той час була в зеніті сили і слави.
Подібні абсурди супроводжують московську історію повсюдно. "Доважки брехні" завжди вели до абсурду і облуди.
"Безпосереднього спадкоємця святого Ісайі в Ростові, окремого єпископа цієї землі після нього ми не бачимо... Юрій Довгорукий... У його час Християнство... утверджується в Ростовсько-Суздальській області. Сучасним йому єпископом цієї області є Нестор" [9, с. 94].
Таку справжню картину мерянської землі, піддавши комплексному аналізу безсумнівні факти і події протягом
XI століття, спостерігає незалежний експерт.
Пропоную зафіксувати факти, які засвідчили відсутність у мерянській землі князівської влади, починаючи зі знаменитого 988 року до не менш знаменитого 1137 року. Отже: